Читать онлайн книгу "Різнобарвний менеджмент"

Рiзнобарвний менеджмент
Валерiй Олександрович Пекар


У книзi популярно викладено теорiю еволюцii людського мислення, органiзацiй та великих соцiальних систем, за якою останнiм часом у професiйнiй лiтературi закрiпилася назва «iнтегральна динамiка». Ця красива i практична модель надае не лише ключ до розумiння стилiв лiдерства та управлiнських культур, але й iнструменти iх змiни. Текст грунтуеться на курсi лекцiй, який автор читае у провiдних украiнських бiзнес-школах, але суттево перевищуе його за обсягом. Книга розрахована на пiдприемцiв та керiвникiв-практикiв, зацiкавлених у розвитку власних навичок менеджменту та вдосконаленнi своiх компанiй та органiзацiй.

2-е видання, доповнене





Валерiй Пекар

Рiзнобарвний менеджмент

Еволюцiя мислення, лiдерства та керування



© В. О. Пекар, 2016

© В. І. Харченко, художне оформлення, 2016



2-е видання, доповнене




Передмова



Глобальна економiчна криза, потужнi соцiальнi, технологiчнi, маркетинговi тренди, стрiмкi полiтичнi змiни, безлiч нових викликiв, що змушують сумнiватися у традицiйних бiзнес-моделях, – усе це вимагае дедалi ефективнiших пiдходiв до керування компанiями. Тому зростае популярнiсть рiзноманiтних моделей органiзацiйного розвитку та методик впровадження змiн. Серед найбiльш популярних – iнтегральна динамiка, красива i практична модель, що описуе паралельну еволюцiю мислення, керування, економiки, полiтики та iнших сфер життя. Інтегральна динамiка класифiкуе переважнi системи цiнностей та парадигми мислення, характернi як для окремоi людини, так i для соцiальних структур рiзного масштабу – вiд сiм’i та компанii до нацii та цивiлiзацii. Розумiння систем цiнностей та парадигм мислення надае ключ до проникнення у суть рiзних типiв органiзацiйних структур, корпоративних культур, а також стадiй життевого циклу, методик та iнструментiв керування.



Ця книга написана практиком i для практикiв


Ця книга народилася з численних лекцiй, прочитаних власникам бiзнесу i топ-менеджерам у Киево-Могилянськiй та Львiвськiй бiзнес-школах, з двох десяткiв статей i частих виступiв у бiзнес-клубах та дiлових спiвтовариствах. Практичнi iнструменти розумiння своеi органiзацii та керування змiнами у нiй виявилися потрiбними не лише бiзнесу, а й громадським та урядовим колам. Ідея книги полягала у тому, щоб зiбрати воедино весь накопичений досвiд, упакувавши його так, щоб можна було опанувати практично за один день.

Тож, ця книга написана практиком i для практикiв. Ви не знайдете тут точних визначень i посилань на першоджерела, характерних для серйозноi дiловоi лiтератури, яку рекомендують для пiдготовки MBA. Це скорiше прогулянка яскравим i барвистим свiтом, в якому ми живемо, де на нас чекають зустрiчi з рiзними людьми, рiзноманiтними органiзацiями, всiлякими реалiями корпоративного, соцiального, полiтичного життя. Усi квiти, якi вам зустрiнуться по дорозi, можна зривати, а всi плоди – куштувати. Приемноi прогулянки!




Друге видання, доповнене


Перше видання книги вийшло друком 2015 року i швидко розiйшлося. Тим часом у ходi роботи з рiзними органiзацiями накопичувався новий матерiал, а учасники численних вiдкритих та корпоративних семiнарiв наводили все новi й новi цiкавi життевi приклади, корпоративнi легенди та особистi iнсайти. Весь цей матерiал увiйшов у книгу, так само як i новi роздiли, пiдготовленi за останнiй рiк.




Структура книги


Спочатку ми познайомимося з парадигмами мислення на рiвнi окремоi людини. Потiм подивимося, як така людина поводиться у компанii (у ширшому сенсi – в органiзацii). Пiсля цього перейдемо до компанii (органiзацii) у цiлому, щоб розiбратися, як парадигми мислення визначають органiзацiйну структуру, культуру спiлкування, механiзми прийняття рiшень тощо. У наступних роздiлах бiльш пильний погляд дозволить нам побачити, що у великих органiзацiях на рiзних рiвнях керування та у рiзних пiдроздiлах домiнуватимуть рiзнi парадигми мислення, i ми розберемося, як вони взаемодiють i визначають життя органiзацii. Далi вiд статики (моментального погляду на органiзацiю) ми перейдемо до динамiки i дослiдимо життевий цикл органiзацii вiд народження до старостi. І нарештi ми вийдемо за межi компанii i подивимося на системи значно бiльшого масштабу – народи, держави, цивiлiзацii, спробуемо знайти вiдповiдi на гострi соцiальнi, економiчнi, полiтичнi питання, що визначають умови дiловоi активностi.




Вступ. Ключ до проблем керування – у головi


У життi нам доводиться зустрiчатися з безлiччю рiзних типiв органiзацiй – приватних i державних, громадських та iнших, побудованих на рiзних принципах. Цi органiзацii бiльш чи менш ефективно досягають поставлених перед ними цiлей i, дослiджуючи iх, ми часом знаходимо щось корисне для власноi практики i стратегii керування. Часом ми помiчаемо якусь цiкаву рису або управлiнський механiзм i вирiшуемо застосувати його у власнiй компанii, iнодi – навпаки, подивившись на чужий досвiд, вирiшуемо нiколи так не робити. Школа, армiя, релiгiйна громада, громадська органiзацiя, професiйне об’еднання, дiловий клуб i, звiсно, численнi пiдприемства, де нам доводилося працювати або з життям яких нам доводилося стикатися, – усi вони чогось нас навчили: як загальним принципам побудови органiзацiй, так i конкретним практичним прийомам керування.



Керування було завжди i буде завжди, але культури керування еволюцiонують.




Згадайте, як багато керiвникiв старшого поколiння активно використовували управлiнський досвiд, накопичений у комсомолi. Інодi такий досвiд був серйозною перевагою, а часом, навпаки, виявлявся абсолютно неадекватним.


Звiсно, ми часто запитуемо себе, наскiльки тi чи iншi принципи або пiдходи пасують нашiй компанii. Адже компанii бувають рiзного розмiру, працюють у рiзних галузях, побудованi з людей рiзного рiвня i з рiзним життевим досвiдом. Та й ми самi як керiвники теж буваемо рiзними. Очевидно, що настiльки рiзнi органiзацii, як великий завод i маленька консалтингова компанiя, невеликий колектив програмiстiв та широка регiональна дилерська мережа, сiмейний магазинчик i професiйна асоцiацiя, симфонiчний оркестр i джаз-бенд, будуються на рiзних органiзацiйних принципах. Крiм того, е ще фактор часу: на рiзних стадiях життевого циклу компанii потрiбнi рiзнi органiзацiйнi механiзми, а ще iснують рiзнi стадii розвитку галузi в цiлому, бувають хорошi часи та важкi часи, i таке iнше. Хотiлося б зрозумiти, в яких випадках якi органiзацiйнi принципи е ефективнiшими. А для цього було б непогано якось класифiкувати весь спектр органiзацiйних пiдходiв. Будь-яка органiзацiя, так чи iнакше, складаеться з людей – то, може, почнемо саме з людей?

Соцiологи та антропологи встановили: керування у тiй або iншiй формi з’являеться з самого початку виникнення соцiуму, соцiальних вiдносин. І навпаки – там, де виникае керування, неминуче виникають суспiльнi вiдносини. Таким чином, керування було завжди i буде завжди. Очевидно, що управлiнськi культури еволюцiонують разом з iншими аспектами життя людства. І ключ до розумiння еволюцii керування полягае у розумiннi еволюцii систем цiнностей i парадигм мислення.



Таким чином, ключ до проблем керування знаходиться в головi. А голова, як каже народна мудрiсть, е предмет темний i дослiдженню не пiдлягае. Але ми займемося саме цим предметом.


Ще у 60–70-х роках ХХ сторiччя питання еволюцii мислення привертало увагу багатьох психологiв i соцiологiв. Серед найвiдомiших моделей назвемо пiрамiду потреб Абрагама Маслоу, спiральну динамiку Клера Грейвза, теорiю розвитку его Джейн Льовiнджер та Сьюзан Кук-Гройтер, iнтегральну модель Кена Вiлбера та iншi (можна навести тут кiлька десяткiв прiзвищ, невiдомих широкому загалу).



Людське мислення поступово розвиваеться вiд одного збалансованого стану до iншого.


Вiдтодi коли стало зрозумiло, що у новiй економiцi люди дiйсно е основним капiталом, а iншi види ресурсiв – другорядними i самi надходять туди, де зiбралися найкращi люди, теорii розвитку особистостi опинилися у центрi уваги бiзнесу. Раптово з абстрактних моделей, яким мiсце у тишi наукових установ, вони перетворилися на практичнi iнструменти керування розвитком окремих людей i цiлих органiзацiй. Виявилося, що всi моделi дуже схожi (пам’ятаете зi школи слово «конгруентний»?), лише використовують рiзну термiнологiю i позначення. Кен Вiлбер вивчив працi бiльше нiж ста рiзних авторiв, захiдних i схiдних, стародавнiх i сучасних, i виявив, що представленi у них «карти рiвнiв свiдомостi» багато в чому збiгаються. Тому ми будемо для них вживати збiрну назву «iнтегральна динамiка» i не станемо витрачати час на вивчення особливостей кожноi з моделей, а зосередимося на загальних принципах i практичному застосуваннi.

Інтегральна динамiка починае з вивчення та класифiкацii домiнантних систем цiнностей i парадигм мислення. Клер Грейвз називав iх «рiвнями iснування», Крiстофер Кован та Дональд Бек – цМем (цiннiсний мем, англ. vMeme, value meme), Джейн Льовiнджер i Сьюзан Кук-Гройтер – «стадii розвитку его», зустрiчаються також термiни «рiвнi розвитку», «стадii життевого циклу людини» i таке iнше. Оскiльки наша книга призначена для практикiв, ми будемо використовувати простiший, майже «побутовий» термiн «парадигма мислення».

Людське мислення, стверджуе iнтегральна динамiка, поступово розвиваеться вiд одного збалансованого стану до iншого, i кожна стадiя розвитку е основою для наступноi. Для кожноi стадii розвитку особистостi характерний певний спосiб сприйняття i розумiння свiту (парадигма мислення) – все, що вiдбуваеться з людиною i навколо неi, вона нiби пропускае крiзь фiльтр власного сприйняття. Усе, що не вiдповiдае парадигмi, просто «фiльтруеться» i не сприймаеться (згадаймо, як часто нам не вдавалося донести до iншоi людини свою думку або як часто нашi добрi намiри сприймали перекручено).



Можливо, саме в цьому причина того, що нашими добрими намiрами деколи встелено шлях до пекла?


Кожна парадигма мислення диктуе певнi, тiльки для неi характернi способи сприйняття свiту i прийняття рiшень, принципи органiзацii, керiвництва та управлiння будь-якими соцiальними структурами (комерцiйними, громадськими, релiгiйними, вiйськовими, полiтичними). У кожноi парадигми мислення – власна модель релiгii, полiтики, сiмейного життя, керування, економiки, вiйни i миру. Можна сказати, що рiзнi парадигми мислення – це рiзнi способи пристосування до реальностi (адже людина – найбiльш здатна до пристосування iстота на планетi, у неi в арсеналi безлiч способiв для цього), i, звiсно, тому реальнiсть, тобто умови життя, безпосередньо впливае на парадигму. Однак на одну й ту саму реальнiсть люди реагують по-рiзному: крiм умов життя, е можливостi свiдомостi тiеi чи iншоi людини, ii прагнення до особистiсного розвитку або вiдсутнiсть такого прагнення. Парадигми мислення не кращi й не гiршi одна за iншу, а бiльше чи менше придатнi для тих чи iнших умов (створюючи умови, ми можемо впливати на особистiсне зростання). Нарештi, парадигми мислення, якi ми розглядаемо, характернi як для окремоi людини, так i для колективу i навiть для великих соцiальних систем. Пiдкреслимо: це лише модель, i як будь-яка модель, вона обмежена, але практично корисна.

Ми будемо використовувати для позначення парадигм мислення кольоровi маркери, винайденi К. Кованом та Д. Беком, учнями К. Грейвза. Цi маркери досить зручно застосовувати на практицi, адже вони дозволяють уникнути порiвнянь та оцiнок. Ми будемо вживати iх без лапок, тому будь-якi «кольоровi» епiтети у цiй книзi (червоний керiвник, синя органiзацiя тощо) слiд сприймати не буквально, а як термiни iнтегральноi динамiки.




Рiзнокольоровi свiти: Знайомство з парадигмами мислення



Як часто з вами бувало таке: ви намагаетесь комусь щось пояснити, але у вас не виходить – людина не розумiе нiчого з того, що ви говорите, нiби живе в якомусь iншому свiтi. «Та вона що, з Мiсяця звалилася?» – запитуете ви себе. Ви вiдчуваете, що в ii свiтi iншi закони i правила, й тi ж подii трактуються зовсiм iнакше. Нерозумiння призводить до загострення вiдносин, створюе масу негативних побiчних ефектiв.



Наприклад, е безлiч людей, якi не вiрять у чеснiсть. Ну, не вiрять i все. Що ж вiдбуваеться, якщо такому типу зустрiчаеться справжня чесна людина? Вiн починае шукати, «де ж вiн мене кинув». Не знайшовши, пiдозрюе чесного у винятковiй хитростi та пiдступностi – якщо не зумiв виявити обман, значить, обман добре замаскований. Зрештою виявляеться, що обману дiйсно немае, i тодi чесному присвоюеться клеймо «лох». Ну, правда, ну як можна назвати людину, яка не бачить своеi вигоди i не обманюе, коли випала така нагода?


Чи може бути таке, щоб люди в один i той самий час, в одному i тому самому мiсцi жили у рiзних свiтах? Може, якщо картини свiту у них кардинально вiдрiзняються. Вiдмiнностi у картинах свiту двох осiб можуть бути невеликими (i навiть у такому разi те, що бачать двое, нiколи точно не збiгаеться), а можуть бути принциповими, i тодi взаеморозумiння просто немае на чому побудувати. Навiть якщо взаеморозумiння в якийсь момент досягнуто – воно крихке i тимчасове, як будинок без фундаменту. Але що ближчi картини свiту одна до одноi, то бiльш розвинутими i плiдними можуть бути вiдносини мiж людьми.



Папуас, полiцейський, астроном i поет побачать лiтнiй вечiр зовсiм по-рiзному.


Картина свiту являе собою потужний фiльтр, крiзь який пропускаеться все, що людина бачить, чуе i вiдчувае. Вся ця iнформацiя певним чином iнтерпретуеться. Те, чому немае мiсця у картинi свiту людини, може бути вiдфiльтроване i не дiйти до ii свiдомостi: його буде знецiнено, спотворено або проiгноровано. Фiльтрацiя вiдбуваеться несвiдомо: пiдсвiдомiсть натренована проводити первинну обробку iнформацii певним чином. Якщо ж у якийсь момент виявиться, що картина свiту повнiстю неадекватна (а такi вiдкриття трапляються аж нiяк не з кожною людиною протягом ii життя), свiдомiсть може впасти у ступор, iй знадобиться значний час на переосмислення.



От уявiть собi, що в нас у головi е такi уторованi стежки, якими бiжить наша думка (звiсно, таку метафору не слiд сприймати серйозно). Стежинками бiгти легко, приемно i, головне, швидко. Можна бiгти не замислюючись (не рефлексуючи власнi дii), адже тисячу разiв пройдений шлях до рiдного дому знайде навiть людина напiдпитку, а новий, незнайомий будинок на незнайомiй вулицi деколи i на тверезу голову знайти непросто. Однак якщо новою дорiжкою ходити щодня, дуже скоро вона стае рiдною i знайомою, i вже можна рухатися нею без напруження й обмiрковування. Таким чином, наш мозок постiйно уточнюе та вдосконалюе моделi, за допомогою яких вiн бачить свiт.


У свiтлi останнiх досягнень нейрофiзiологii метафора «уторованих стежок» виявляеться зовсiм не метафорою. Нейроннi зв’язки у мозку мають рiзну мiцнiсть: тi, що використовуються частiше, мiцнiше за тi, що використовуються рiдко. На цьому заснованi феномени запам’ятовування i навчання. Використовуючи якийсь зв’язок (неврологiчний патерн) безлiч разiв, ми змiцнюемо його, а невикористанi зв’язки слабнуть (дуже схоже на м’язи, якi ми тренуемо чи не тренуемо). Тому сприйняття мозком свiту – не пасивний процес прийому сигналiв, а iх активна iнтерпретацiя.



Що ближчi картини свiту одна до одноi, то бiльш розвинутими i плiдними можуть бути вiдносини мiж людьми.




Отже, немае об’ективноi реальностi? Навряд чи ця думка шокуе тих, хто знайомий з теорiею вiдносностi та квантовою механiкою. Людинi доступнi лише фрагменти нескiнченно складного свiту, i якi саме фрагменти ми оберемо для власноi картини, залежить вiд наших фiльтрiв, обмежень, упереджень i розумових звичок. Кожен з нас спрощуе надскладний свiт до порiвняно простого малюнка, i малюнок цей у кожного свiй. (Можливо, пiсля прочитання цiеi книги ваш малюнок стане складнiшим, рiзноманiтнiшим i детальнiшим.)


Картини свiту рiзних людей являють собою найширший спектр, i якщо кожну картину свiту можна було б уявити якимось кольором веселки, то ми побачили б, як кольори плавно перетiкають з одного в iнший. Але як у веселцi ми виокремлюемо з безперервного спектра сiм чистих кольорiв, так i у спектрi картин свiту можна вирiзняти «чистi кольори». Насправдi «чистих кольорiв» як таких не iснуе, але нам зручно iх використовувати, щоб описати свiт – так само, як у природi немае чистого синього i чистого зеленого кольорiв, але ми твердо знаемо, що море сине, а листя зелене.

На спектрi картин свiту можна видiлити кiлька «чистих кольорiв», кожен з яких творить свiй свiт. Ми будемо називати такi однокольоровi, «чистi» картини свiту парадигмами мислення, адже кожна з них задае жорстку i несуперечливу систему фiльтрацii та iнтерпретацii всього, що людина бачить, чуе i вiдчувае, – «уторованi стежки» ii мислення, спосiб сприйняття i розумiння свiту. Парадигми мислення – це система координат у просторi картин свiту. Люди, якi мислять у рамках рiзних парадигм мислення, виглядають (особливо в очах одне одного) так, нiби дiйсно живуть у рiзних свiтах. Тому ми будемо смiливо використовувати метафору «свiти» (якщо комусь хочеться, щоб термiни були наукоподiбними, можна замiнити «свiти» на «бiопсихосоцiальнi системи» – цей термiн вживав К. Грейвз).



Часом люди, що живуть в одному зi свiтiв, дiйсно просто не бачать людей з iнших свiтiв. Той, хто звик дiлити всiх на рабiв i панiв, не зможе укласти у свою картину свiту «вiльного художника» (не раба й не пана) i просто вiдмахнеться вiд нього як вiд несуттевоi деталi, дрiбного непорозумiння.


Парадигми мислення, а також розвиток мислення вiд одних парадигм до iнших – це якраз i е предметом вивчення iнтегральноi динамiки. Кожна парадигма мислення задае свiй унiкальний спосiб сприйняття i розумiння свiту. Парадигми мислення не бувають добрими чи злими, хорошими чи поганими – вони вiдображають спосiб нашого мислення, а не те, у що ми вiримо або що цiнуемо. На основi наших цiнностей ми здiйснюемо гарнi чи поганi вчинки, а парадигми е способами перетворення наших цiнностей на нашi вчинки.



Одна й та сама парадигма мислення може спонукати одну людину вiддати значну частину своiх коштiв на органiзацiю допомоги знедоленим, а iншу – обв’язатися вибухiвкою i пiти всiх тих знедолених пiдiрвати разом з благодiйником. Кожен з цих двох вважатиме себе правим i, ймовiрно, матиме вiрних послiдовникiв, що визнаватимуть його святою людиною.



«Не те, що ми думаемо, а скорiше те, як ми думаемо, е нашим внеском в iсторiю» (К.Ф.Г. фон Клаузевiц).


На пiдставi всього цього можна стверджувати, що люди, об’еднанi однiею парадигмою мислення, живуть в одному «свiтi» – вони з однакових позицiй сприймають та iнтерпретують iнформацiю, вони розумiють вчинки одне одного. Якщо ж парадигми мислення рiзнi, то, як ми вже говорили, це нагадуе людей, котрi живуть у рiзних свiтах: рiзне сприйняття тих самих подiй, вчинкiв, iнформацii. Нарештi, парадигми мислення характернi як для окремоi людини, так i для колективу i навiть для великих соцiальних систем, що й дозволяе нам говорити про цiлi «свiти».

Чим визначаеться, в якому «свiтi» живе людина, яка ii парадигма мислення? З одного боку, е об’ективнi умови життя i вони накладають своi обмеження. З iншого боку, е особисте прагнення людини до розвитку. Ми ще зупинимося на цьому детальнiше пiсля того, як познайомимося з конкретними «свiтами».

«Свiти» вишикуванi у певному порядку. Вiд самого народження людина проходить крiзь них у тiй самiй послiдовностi, якою цей шлях проходило все людство, починаючи з моменту свого виникнення.



Це нагадуе закон бiологii, згiдно з яким зародок кожноi живоi iстоти проходить у своему розвитку (онтогенез) послiдовно тi стадii, якi його бiологiчний вид пройшов у процесi еволюцii (фiлогенез).


Звiсно, окремi люди i великi соцiальнi спiльноти не обов’язково проходять увесь шлях до кiнця (тим бiльше, як ми побачимо, i кiнця у нього немае), адже можливiсть застрягти надовго чи назавжди е на кожному етапi.

Скористаемося для наочностi метафорою «Великоi Рiки», запровадженою Кеном Вiлбером. Уявiть собi велику рiку, якою люди пливуть вiд народження до смертi. Всi починають свiй шлях в однiй точцi, бiля витоку, але завершують у рiзних мiсцях – адже не всi запливають далеко. Протягом життя iм доведеться подолати багато поворотiв рiки, за кожним очiкуе цiлий свiт, невидимий з-за повороту. Найчастiше люди застрягають на все життя у першому-лiпшому свiтi, який привабить, i не рухаються далi. Тому до дальнiх свiтiв допливае лише меншiсть. Ми з вами завдяки цiй книзi маемо можливiсть, використавши гвинтокрил, пiднятися над великою рiкою i з висоти пташиного польоту вивчити ii звивисте русло, всi повороти та свiти за ними, навiть трохи подивитися на тi, що ближчi до гирла й оповитi туманом недослiдженостi.

Отже, почнемо опис свiтiв з найпершого.




Бежевий свiт – свiт iнстинктiв


Бежевий свiт недалеко пiшов вiд природи, вiд свiту тварин. Тут ще дуже мало справдi людського. У цьому свiтi панують iнстинкти, i не дивно: це бiдний свiт, i в ньому дуже непросто задовольнити нагальнi фiзiологiчнi потреби, тут просто треба вижити. На все iнше не вистачае сил. Тут немае «Я», немае емоцiй саме через брак енергii на них. Тут панують голод i спрага, холод i страх, тут свiт являе собою одну суцiльну загрозу. «Хапай i бiжи» – ось що написано на воротах бежевого свiту. У цьому свiтi живуть безхатченки, наркомани i люди з важкими ушкодженнями чи хворобами мозку, сюди можна опуститися в глибокiй старостi. Цей свiт широко розкинувся на просторах найбiднiших краiн Африки та Азii.



На островi Папуа – Нова Гвiнея, де химерна покраянiсть ландшафту призвела до виникнення неймовiрноi безлiчi мов i культур, подекуди мешкають одинаки, яких сусiди, котрi живуть родоплемiнним устроем, вважають вiдсталими варварами. Дiйсно, адже порiвняно з одинаками, якi не знають, як вступити в соцiальний контакт, родоплемiннiй лад е дуже прогресивним!


Мешканець бежевого свiту не мае «картини свiту», вiн не вiдокремлюе себе вiд нього, не вiдокремлюе себе вiд iнших людей та об’ектiв. Історично бежевий свiт виник найпершим, задовго до появи племiнного ладу – коли окремi сiм’i змушенi були виживати як мисливцi-одинаки (цей свiт – ще не соцiум, тут майже немае соцiальних вiдносин, хоча можуть формуватися тимчасовi «групи виживання»). Наразi на Землi не залишилося мiсць, де бежевий свiт панував би постiйно. Але час вiд часу люди самi заганяють туди одне одного в результатi воен i невмiлого (а часто злочинного) правлiння: Голодомор, концтабори та iншi жахи. Сьогоднi так живе (виживае) не бiльше 0,1 % дорослого населення. Не дай Боже нам потрапити у цей свiт! Проте кожен з нас у своему життi проходив через нього, хоч ми цього й не пам’ятаемо: народившись, ми прийшли у бежевий свiт, звiдки незабаром благополучно вийшли у фiолетовий завдяки турботi батькiв.




Фiолетовий свiт – свiт магii


Фiолетовий свiт – це свiт безпеки, тут правлять еднання та любов. Сюди прагнуть потрапити з бежевого свiту страху i голоду. Фiолетовий свiт зрозумiлий: ним керують явнi та прихованi сили, нам потрiбно лише завоювати i пiдтримувати iх прихильнiсть, i все буде добре. (Немовля, наприклад, знае, що у свiтi е великi сили, якi ним керують: тато i мама. Але воно знае також, що й саме може керувати цими силами, та успiшно з цим справляеться.) Це свiт магii i забобонiв, свiт добрих i злих духiв, «безiменних древнiх богiв», прикмет i заклинань. Дж. Фрезер у книзi «Золота гiлка» показав, як магiчнi уявлення архаiчних народiв (давнiх i сучасних), що живуть на рiзних кiнцях Землi та нiколи не контактували один з одним, дивним чином збiгаються.

Фiолетовий свiт структурно простий, у ньому дiя еквiвалентна результату: людина («маг») вчинила дiю i природа зобов’язана дати бажане («весна настае, тому що я одягнув свое зелене вбрання»). Якщо ж не вийшло – значить, ритуал був порушений або неподалiк причаiвся i нашкодив («поробив») сильнiший маг (можливо, чужинець?). Або ж завадили шкiдливi духи (предкiв, тварин, рослин), яких недостатньо задобрили чи деактивували. Однак поки у сiм’i чи племенi е сильний маг (батько, вождь, король), безпека i благополуччя гарантованi. Якщо ж сила його зменшуеться, вiн пiдлягае термiновiй замiнi, iнакше свiт буде зруйновано.



Сiмейнi, родиннi, клановi зв’язки мають у фiолетовому свiтi абсолютну силу i мiстичне забарвлення.


Безпека не даеться задарма – за неi доводиться платити повною покорою: з одного боку, колективним iнтересам (аж до круговоi поруки), з iншого боку, системi ритуалiв i правил. Людина фiолетового свiту зв’язана безлiччю табу, правил та обмежень, позбавлена власного «Я», iндивiдуального мислення та права на вчинок (тут пануе «диктатура родичiв»). Зате, поки вона все робить правильно, все буде гаразд. «Покладайся на своiх i будь певним» – написано на воротах фiолетового свiту. Це перший соцiальний свiт, де люди вже не одинаки, але взаемодiють одне з одним. Сiмейнi, родиннi, клановi зв’язки мають у фiолетовому свiтi абсолютну силу i мiстичне забарвлення. Немае жодних сумнiвiв, що своi виручать, захистять, нагодують («сьогоднi я тобi, завтра ти менi»). З фiолетового свiту до нас прийшла така чудова рiч, як дружба (i тут же зароджуеться емоцiйний iнтелект), i такi неприемнi речi, як кумiвство i радянський «блат». Типовий розклад фiолетового свiту – «нашi проти чужинцiв»: що згуртованiша наша група, то далi ми вiд iнших, а значить, ми в безпецi. Лояльнiсть до своiх тут цiнуеться понад усе.

Фiолетовий свiт виникае з появою колективних форм буття, початкiв соцiального життя. Племiннi мисливцi, рибалки та збирачi досягають у фiолетовому свiтi своеi «золотоi доби». Надлишок енергii порiвняно з бежевим породжуе багатющу уяву. Тому фiолетовий свiт дуже яскравий i живий, тут дихае кожен камiнь i промовляе кожне дерево, тут чути голоси предкiв i ненароджених нащадкiв (щоправда, тут же живуть вiдьми, вампiри i демони).



Якщо бежевий не вiдокремлюе себе вiд свiту, то фiолетовий вже частково вiдмежовуеться вiд нього. Однак певна частина «Я» застрягае у фiзичному свiтi, а частини фiзичного свiту надiляються властивостями «Я». Тому фiолетовий свiт такий живий, каменi мають душу, дерева мислять i переживають. Саме тут корiниться магiя: якщо свiт живий i мислячий, то, змiнюючи думки, ми змiнюемо свiт.


У фiолетовому свiтi кров мае особливе, мiстичне значення: клятви на кровi, кревна помста, пов’язанi з кров’ю табу тощо. Іншi мiстичнi об’екти фiолетового свiту – чоловiче сiм’я, вогонь домашнього вогнища, земля предкiв, особисте iм’я; до них теж потрiбно бути надзвичайно уважним.

У фiолетовому свiтi живуть i нинi народи, що застрягли в архаiчнiй (природнiй, мисливсько-збиральнiй) фазi або в низькотехнологiчнiй аграрнiй фазi. Такi народи е у малодоступних районах Африки, Австралii, Азii, Латинськоi Америки, Крайньоi Пiвночi та Близького Сходу. Однак це не означае, що фiолетовий свiт обмежуеться «вiдсталими племенами»: досить вiд’iхати подалi вiд мiста «у глушину», i ви зустрiнете фiолетовий свiт забобонiв, що мало змiнився за тисячi рокiв. Звiсно, нiхто вiдкрито не визнае, що цi стародавнi забобони в його душi сильнiшi за релiгiйнi настанови, яким вони докорiнно суперечать; однак подивiться, на базi яких уявлень люди приймають рiшення, що керуе iхнiми щохвилинними вчинками, i ви побачите, що для багатьох «побожних» iкони на стiнi – лише данина модi чи традицii.



Коли ви стукаете по столу або ж заступаете за порiг, щоб передати щось iншiй людинi, бо «через порiг передавати не можна», ви опиняетеся у фiолетовому свiтi, самi того не помiчаючи. А це означае, що фiолетовий свiт тут, поруч з нами.



«Професоре, у вас на стiнi висить пiдкова. Невже ви, доктор наук i володар наукових нагород, рацiоналiст до нутра кiсток, вiрите у такi речi?» – «Звiсно ж нi! Ну як ви могли про мене таке подумати?! Але, ви знаете, кажуть, допомагае навiть тим, хто не вiрить».


Фiолетовий свiт живе священними об’ектами i ритуалами, вiн цiнуе знаки приналежностi – вiд розмальованих облич до iдентифiкацiйних елементiв одягу, вiд зарубок на деревi до сучасних графiтi. Влада фiолетового свiту над нами велика, вiн проявляе себе в улюблених м’яких iграшках i фотографiях у гаманцi, в обрядах дорослiшання й iнiцiацii. Не тiльки у глушинi, але й у мiстах е фiолетовi спiльноти – прихильники архаiчних культiв i «нових» сект, деякi молодiжнi чи етнiчнi банди. Сумарно до 10 % людства живе сьогоднi у фiолетовому свiтi. Страх, стрес, хвороба можуть вiдкинути у фiолетовий свiт кожного з нас.



Фiолетовий магiчний свiт – це свiт дитинства, i тому туди так тягне тих, хто втратив опору.


Важливо зрозумiти докорiнну рiзницю мiж свiтом магii i забобонiв, з одного боку, i свiтом релiгii – з iншого. Релiгiя говорить про те, яким потрiбно бути (якi властивостi характеру, душi виховати, щоб здобути прихильнiсть Небес). Магiя говорить про те, що потрiбно зробити (якi дii потрiбно здiйснити, щоб отримати гарантований результат).



Поставив свiчку, i порядок. Зрозумiло, такий пiдхiд не мае нiчого спiльного з релiгiею.


Винагорода та покарання у фiолетовому свiтi не пов’язанi з поведiнкою, тут ще немае понять добра i зла. Цю картину свiту добре описуе дитячий погляд: «хорошi люди щось дають менi, а поганi не дають».

Зiткнення фiолетовоi парадигми iз сучасною реальнiстю породжуе магiчнi iнтерпретацii, наслiдком чого е карго-культи.

Кожен з нас проходив через фiолетовий етап у дитинствi, коли свiт вiдкритий i цiкавий, а батьки сильнi та дбайливi. Це щасливий час, i тому туди так тягне тих, хто втратив опору в iнших свiтах (в результатi «загнивання» i розпаду Радянського Союзу таких стало багато, звiдси фантастична популярнiсть свого часу Кашпiровського i «Бiлого братства», величезнi наклади журналiв про iнопланетян, таемнi органiзацii та секретнi змови). Однак люди, якi застрягли у фiолетовому свiтi, закривають для себе дорогу в наступнi свiти.




Червоний свiт – свiт-джунглi


Рамки фiолетового свiту занадто тiснi для особистостi – усвiдомивши себе, особистiсть вириваеться звiдти на простiр червоного свiту, а якщо вона сильна – то й руйнуе фiолетовий свiт, ламаючи його крихку оболонку. Червоний раптово усвiдомлюе себе вiльним вiд страху перед духами, чужинцями, громадським несхваленням.

Червоний свiт – це свiт Его. Зiткнення рiзних Его, не обмежене жодними правилами, перетворюе свiт на джунглi – це найточнiша метафора червоного свiту. «Сильний i хитрий завжди правий» – написано на його воротах. Метою тут е життя «на повну», негайне задоволення будь-яких своiх бажань. Але не подумайте, що червоний свiт складаеться з самих лише хижакiв: чисельно в ньому переважають жертви, приреченi прислужувати й очiкувати на свою маленьку перемогу – знайти ще слабшого або ж обдурити, вкрасти що-небудь у сильного i тим нiвелювати його перемогу i власну поразку. Жiнки, дiти, слабкi та чужинцi у червоному свiтi завжди приниженi та експлуатуються.

Червоний свiт – це свiт греко-римських (олiмпiйських), германських, слов’янських, египетських богiв i героiв. Тут вищими (взагалi кажучи, единими) цiнностями е перемога i влада. Свiтом править доля – слiпа, жорстока i безжальна сила, з якою не можна домовитися, якiй байдужi вчинки, i навiть боги перебувають в ii владi. Тому тут немае жодноi етики, немае сорому чи каяття. Тут немае праведникiв, але е улюбленцi богiв. Червоний свiт – це небезпечне i жорстоке мiсце.

Історично червоний свiт виникае тодi, коли владу можна перетворити на блага (задоволення потреб). Те, що у фiолетовому свiтi було ярмом обов’язку i вiдповiдальностi за благополуччя iнших, яке приносило повагу, але не багатство, у червоному свiтi стало единим джерелом багатства: влада дае право взяти все, чого можна побажати, i тому розлучитися з нею неможливо. Оспiвуванню перемоги та переможцiв присвяченi героiчнi епоси.



Вiрити нiкому не можна! Кожен тiльки за себе! Крадуть усi! У кожного е цiна! Я гiдний бiльшого, i я отримаю це негайно! Зараз або нiколи! – Напевно, ви знаете людей, якi дотримуються таких поглядiв на життя. Таке саме ставлення культивуеться i до навколишнього середовища («Ми не можемо чекати милостей вiд природи, узяти iх – наше завдання»). Як вам такий анекдотичний варiант: «Менi чужого не потрiбно! Але свое я вiзьму, кому б воно не належало!».


Влада приходить iз силою та вмiнням нею користуватися. Але для того щоб силу можна було перетворити на владу i конвертувати у блага, цих благ мае бути вдосталь. Тому червоний свiт виникае приблизно тодi ж, коли з’являеться сiльське господарство, що дозволяе пiдняти продуктивнiсть i накопичити надлишки. Не одразу й не скрiзь, але у бiльшостi випадкiв червоний свiт призводить до виникнення рабства: раба легко контролювати силою, а у сiльськогосподарському виробництвi вiн дае реальний результат (i то бiльший, що бiльше рабiв). Там, де рабство не виникае, його сурогатом е «зовнiшне рабство», витончено назване «набiговими формами господарювання» (згадайте фiльм «Сiм самураiв» та його американське дзеркало «Семеро смiливих»). Азiатськi диктатури i варвари-кочiвники, Дикий Захiд, бандитськi королiвства i пiратськi «республiки», конкiстадори i «солдати удачi» – iснуе багато рiзноманiтних iсторичних прикладiв червоних свiтiв. Але й сьогоднi так живе 20 % (!) населення земноi кулi – i не тiльки у вiдсталих краiнах (яких чимало), а й у найбiльш розвинутих. Рабства вже майже немае, але можливiсть конвертувати силу у блага залишаеться – у злочинному свiтi, в деяких молодiжних тусовках та тюремних спiльнотах. Подекуди люди вимушено потрапляють у червоний свiт з наступного, синього, внаслiдок погiршення умов життя.



Фiльм Мела Гiбсона «Апокалiпсис» чудово показуе шок i жах мешканця фiолетового свiту, якому випало потрапити у червоний.


Для знайомства з червоним свiтом не потрiбно вирушати у джунглi Африки – у рiдних кам’яних джунглях сучасних мiст ми зустрiнемо червонi «острови» та цiлi «континенти». Пiдлiтки-хулiгани та зовнi респектабельнi начальники «лiдерського типу» (а по сутi – маленькi чи великi диктатори), дикi рок-зiрки, серйознi бандити i серйознi спортсмени (у багатьох некомандних видах спорту), активнi продавцi та чимало пiдприемцiв-початкiвцiв (часто за потребою), значна частина правоохоронцiв («силовикiв») i полiтикiв – усi вони мислять категорiями боротьби i перемоги, слави i влади. «Новi руськi» – класична назва червоних у пострадянському свiтi, а в iнших мiсцях та iнших ситуацiях iх можуть називати «мачо». Гасло «живи на повну, насолоджуйся життям i наплюй на iнших» залишаеться актуальним не лише в умовах нестачi життево важливих благ, а й у суспiльствi вiдносного добробуту.

У червоному свiтi немае минулого i майбутнього – а значить, немае причин i наслiдкiв. Тому навiть смертна кара не вирiшуе проблеми злочинiв: дii не пов’язуються з наслiдками. Немае не тiльки майбутнього, але й минулого – а значить, надана послуга «не враховуеться». Слабкi заслуговують на поразку, а ввiчливiсть сприймаеться як слабкiсть. У проблемах завжди винен хтось iнший («вiн перший почав»), усi причини знаходяться зовнi, а не всерединi. Тут немае правил: червоний нiколи не запитуе себе «хто менi дозволив?», його турбуе лише питання «хто мене зупинить?». Добро i зло, вiдчуття провини – все це червоному незнайоме.



У червоному свiтi немае минулого i майбутнього – а значить, немае причин i наслiдкiв.




Червоний використовуе лайку, оскiльки йому дiйсно важко знайти слова для емоцiй, що переповнюють його.


У червоному свiтi немае i рефлексii. Інша людина тут завжди лише об’ект: «хороший iндiанець – мертвий iндiанець» i, звичайно, «проблеми iндiанцiв шерифа не турбують». Свiт – це зiткнення воль та iнтересiв, i тому життя – це завжди гра з нульовою сумою.



Християнськi мiсiонери проповiдували аборигенам i вирiшили дiзнатися, що тi зрозумiли з проповiдей про добро i зло. «Коли сусiдне плем’я забирае в нас худобу, це зло, – вiдповiли аборигени. – А коли ми в них забираемо худобу, це добро».


Зауважимо, що червоний може мати високий iнтелект: адже парадигма мислення – це не сила розуму i не IQ, а спосiб думання. У комiксах ви обов’язково зустрiнете «вченого-лиходiя», що нагадуе професора Морiартi, вiчного суперника Шерлока Холмса.



Якщо бежевий не вiдокремлюе себе вiд свiту, а фiолетовий виокремлюе лише частково, то червоний нарештi став незалежним, i тепер центр свiту – вiн сам.


Коли головна цiннiсть – влада, то ii мiрило – слава. Той, хто мае славу, – герой – вивищуеться з маси людей, йому приписуеться мало не божественне походження. Боротьба, перемога – також типовi слова червоного лексикону. Червоний любить самовихваляння та вiдчутнi символи: корона, золотий ланцюг, пачка баксiв. Виставляти досягнення напоказ не тiльки не соромно – навпаки, це змiцнюе владу. Червоний не заощаджуе, а вкладае у символи своiх переваг: у нього найбiльше авто i найбiльший будинок.

Червоний – невтомний дослiдник, для нього життя – це низка викликiв, битв i перемог. Вiн любить виклик i ризик, тому обожнюе бокс, полювання i кориду. Вiн насторожено ставиться до намiрiв iнших, нiкому не довiряе i припускае найгiрше. Вiн може сприйняти як виклик усе що завгодно, а найбiльше боiться втратити обличчя, зазнати ганьби i приниження, i тому часто вдягае маску вiдчуженостi, щоб iншi його не розпiзнали. Його самоповага безпосередньо залежить вiд ступеня контролю оточуючих. Вiн звик бачити можливостi, чхати на правила й дiяти без вагань, часто переоцiнюючи себе. Бувае, що йому доводиться, як героям Брюса Вiллiса, рятувати свiт. За межами рiдного свiту червоному особливо нiде самовиразитися, i для цього придуманi спорт i комп’ютернi iгри.

Кожен з нас у ранньому дитинствi проходив через червоний свiт, усвiдомивши власне «я» i випробовуючи межi влади – спочатку над батьками та близькими. Потрiбно зрозумiти, що червоний – це не патологiчне вiдхилення, це необхiдний етап розвитку кожноi людини. Але рано чи пiзно потрiбно виходити з дитинства. Деякi так i застрягли у червоному свiтi, а всiх iнших батьки i школа намагались якнайшвидше перевести у свiт наступний – синiй (саме цей процес називаеться вихованням). Проте час вiд часу практично кожному з нас доводиться вступати у червоний свiт – наприклад, у вiдповiдь на червону агресiю iнших щодо нас (коли адекватно дати червону вiдповiдь) або при попаданнi у червону ситуацiю, з якоi е лише червоний вихiд.

Пiковий стан, в якому дорослому мешканцю червоного свiту вперше вiдкриваеться новий синiй свiт, називаеться каяттям.




Синiй свiт – свiт Порядку


Червоний свiт-джунглi, де тривае вiчна вiйна всiх проти всiх, неприйнятний для безлiчi людей, якi шукають i знаходять у життi Сенс. Цi люди живуть у синьому свiтi. Це чудовий свiт Порядку та Вiрного Шляху. Є один широкий i прямий Шлях правди i свiтла, а обабiч нього лежить царство пiтьми, неправди i грiха. Тут панують не героi – тут панують Правила, визначенi згори (Небесами, вищою владою, суспiльством, предками). Згори визначаеться Мета, а рух до неi породжуе Шлях i дае Сенс життя. Дотримання кодексу поведiнки означае заслужену винагороду, а порушення – сором, вiдчуття провини i покарання. Навiть не так заради винагороди, як заради Мети та Сенсу можна не лише потерпiти – можна багато чим пожертвувати, навiть власним життям. Задоволення вiд виконання обов’язку – це вже винагорода, але справжня винагорода буде згодом – рай у потойбiчному життi або гарна карма у наступному втiленнi (або, може, спокiйне життя на пенсii).



У життi е щось бiльше, нiж я сам, моi iнтереси i бажання. Роби, що мусиш, i будь, що буде. «Партiя сказала: треба; комсомол вiдповiв: есть!»


Синiй свiт – це сила права, а не право сили. Синiй свiт з’являеться в «осьовий час», коли в рiзних мiсцях земноi кулi одна за одною виникають релiгii абсолютно нового типу – етичнi. Важливо не те, як ти виконав ритуали i завоював особисту прихильнiсть небожителiв, а те, як ти поводишся. Чи вмiеш ти розрiзняти добро i зло та чинити добро, а не зло, пiдпорядковуючи все свое життя Кодексу поведiнки. Історично синiй свiт виникае в епоху розвинутого сiльського господарства, коли рабство вже не дае достатньоi продуктивностi працi.



У синьому свiтi е один широкий i прямий Шлях правди i свiтла, а обабiч нього лежить царство пiтьми, неправди i грiха.


Синiй свiт намагаеться приборкати червону стихiю, заразом «цивiлiзувавши» фiолетову окраiну (язичницькi свята набувають церковного значення, коли фокус переноситься з фiолетового на синiй). Інструменти синього свiту – це мораль, право i порядок. Вiн проголошуе абсолютнi принципи, вiчнi та незмiннi. Рабство поступово вiдступае, замiнюючись крiпацтвом, тиранiя – обмеженою монархiею, язичницькi вiрування – етичними вченнями. Синiй свiт – це свiт християнського, iсламського i будь-якого iншого релiгiйного фундаменталiзму, конфуцiанський Китай i вiкторiанська Англiя, середньовiчний лицарський кодекс честi (як европейський, так i бусiдо) та «моральний кодекс будiвника комунiзму» в СРСР. Атеiсти також бувають синi – адже важливо не у що ти вiриш, а як ти вiриш. Кожен iз нас стикався з синiм у пiонерськiй або скаутськiй органiзацii. Вiд кiнця першого тисячолiття до н. е. i донинi синiй – основа стабiльностi людства. У цьому стiйкому i привабливому для багатьох свiтi живе сьогоднi 40 % населення Землi. Тут панують порядок, справедливiсть i здоровий глузд.



«Здоровий глузд – це сума упереджень, набутих до вiсiмнадцятирiчного вiку» (Альберт Ейнштейн).


Синiй свiт насаджуе жорстку, але не жорстоку дисциплiну, пропонуе турботливу, але вимогливу любов. Вiн створюе мiцний фундамент особистоi вiдповiдальностi, громадянськоi мужностi та сiмейних цiнностей. Традицiйне суспiльство винагороджуе досягнення людиною синьоi парадигми: важливо бути вихованим i ввiчливим, поводитися пристойно, мати охайний вигляд i т.iн. Тому носii синьоi парадигми вразливi до реклами: «щоб було, як у всiх». Що бiльш статусною е група, до якоi я належу, то бiльш гiдним я почуваюся. Синiй жадае приналежностi i тому готовий пiдкорятися зовнiшнiм правилам.



Для американського пiдлiтка iз соцiальних низiв часом единий спосiб вибратися з червоноi банди – це стати частиною синьою структури: спортивна команда, церква, армiя.


Улюблена структура синього свiту – це iерархiя. Так влаштованi церква i корпорацiя. Так влаштованi держава та армiя (де без синiх правил неможливо досягти боездатностi). Типова фiгура синього свiту – бюрократ, який формально дотримуеться всiх правил i майстерно виживае в iерархiчнiй системi. Синiй свiт, навiть в умовах «нормального середньовiчного звiрства», зачаровуе строгiстю своiх форм, немов «кристал, що вийшов з рук небесного ювелiра» (говорить про феодальну державу доктор Будах у «Важко бути богом» А.Б. i Н.Б. Стругацьких). Синiй свiт кожному роздае належнi соцiальнi ролi та правила поведiнки: «Кожен цвiркун знай свiй припiчок». Починай знизу i рухайся вгору. Кожен мусить бути на своему мiсцi i цiнувати приналежнiсть.



Синiй свiт створюе для кожного фундамент особистоi честi i вiдповiдальностi, громадянськоi мужностi та сiмейних цiнностей.


Вище вже звучали улюбленi слова синього свiту: Шлях, Сенс, Порядок. Усi вони написанi з великоi лiтери, щоб пiдкреслити унiкальнiсть цих понять. Шлях завжди один i правильний, так само як i Мета, до якоi вiн веде, i тому прихильники однiеi мети можуть вiчно вести священну вiйну з прихильниками iншоi мети й iншого шляху. Синiй завжди подiляе всiх навколо на правильних i неправильних, правовiрних i еретикiв, «наших» i «ворогiв» – для цього у нього е чiткi критерii. Синiй свiт чорно-бiлий, у ньому немае вiдтiнкiв, вiн весь складаеться з сил добра i сил зла («вони проти нас», «ти або друг, або ворог»). Але якщо щодо iншого немае вiдчуття чужостi, то е приязнь i розумiння.



Інодi це викривае схожiсть протилежностей, як у спiльному парадi Червоноi Армii i Вермахту у Брестi 1939 року.



В епоху, коли свiт Ісламу здiйснював великi географiчнi вiдкриття i дослiджував усi береги Індiйського океану, правовiрнi мандрiвники дивувалися i захоплювалися з того, як за тисячi миль у чужих краях абсолютно несхожi люди з iншим кольором шкiри i розрiзом очей читають тi самi книги, дотримуються тих самих правил, живуть тими самими цiнностями i безумовно виконують договори. Аналогiчним чином, але в менших масштабах християнство тримало разом роздроблену Європу.


За вiдсутностi зовнiшнiх загроз синiй свiт – це свiт стабiльностi та порядку. Синi консервативнi, нерiдко аж до догматизму, прагнучи зафiксувати i структурувати кожен аспект життя. Рiзноманiтнiсть iх лякае. Синi релiгii та iдеологii вчать нетерпимостi та впевненостi у власнiй правотi. Синi поважають унiформу, адже вона знижуе червону заздрiсть (в унiформi всi однаковi, тому вона мае сенс в армii i школi). У синьому свiтi часто говорять про справедливiсть i цiнують ii понад усе. Розвинений синiй здатний рефлексувати своi вчинки i розумiти iншого, поставивши себе на його мiсце i використовуючи принцип «не роби iншому того, чого не бажаеш собi».

Дуже важливе слово синього свiту – честь. Честь означае слiдування Кодексу поведiнки навiть на шкоду власним iнтересам, а часом i життю («Зроби або здохни!»). Але навiть там, де честь не е головним поняттям життя, все одно пануе самообмеження аж до чернечого аскетизму. Лицар i чернець – ось два типи героiв синього свiту. Праведнiсть – його iдеал.



Синiй вмiе накопичувати i передавати знання. Тому червоний знищуе синiй, спалюючи його книги на площах. Червоний знае вразливе мiсце синього.


Синя парадигма мислення – це опора в життi кожного з нас, вона надае нам переконання, що е щось важливiше за нас самих, що вся наша праця i випробування не марнi. Тому, бувае, синя парадигма активiзуеться наприкiнцi життя, коли час пiдбивати пiдсумки.




Помаранчевий свiт – свiт-механiзм


Непорушнiсть догм синього свiту сприяе збереженню порядку i вiдноснiй справедливостi, але гальмуе розвиток. Ідеал синього свiту – суспiльство, застигле в нерухомостi. Проте врештi-решт його мешканцям хочеться розвитку, i нерiдко iх обурюють помилки непогрiшимих синiх Авторитетiв i явна невiдповiднiсть догм картинi свiту, яка поступово накопичуе новi й новi деталi.

І тодi в синьому свiтi починають з’являтися мешканцi свiту помаранчевого – iх спочатку не приймають i женуть, але iх стае дедалi бiльше, i врештi вони пiдривають традицiйний лад, який поступаеться мiсцем новому.

Помаранчевий свiт – це не прямий i суворий шлях правди, а безлiч стежок, що розбiгаються на всi боки, i кожна з них вабить та обiцяе можливостi. Потрiбно дослiдити iх усi, адже якась зi стежин може виявитися моею i приведе мене до успiху.

Помаранчевий свiт – це свiт-механiзм, рацiональний i пiзнаваний, а значить, i керований. Вiн багатий на ресурси i можливостi, у ньому завжди е вибiр. Якщо ми пiзнаемо закони цього свiту, думае помаранчева людина, ми поставимо його собi на службу. Помаранчевий щиро переконаний у силi наукового пiдходу, який дозволить з’ясувати, «як же все працюе насправдi» (i це його обмеження, бо реальнiсть вiдносна, а не абсолютна). Вiн обожнюе типологii i класифiкацii, теорii та моделi. Вiн вiрить у силу прогресу i здатнiсть людини вдосконалюватися, у можливiсть досягнення загального блага. Практика слугуе единим критерiем iстини, адже е безлiч альтернативних рiшень. Для помаранчевоi людини життя – нiби партiя у шахи: потрiбно знати правила, обрати вдалу стратегiю, обiйти конкурента, i виграш гарантовано! Успiх – ось ключове слово помаранчевого свiту, i тому символи успiху тут цiнуються бiльше за червону владу i синi правила (а найкраще свiдчення успiху – хорошi речi, тому помаранчевий нерiдко тяжiе до показухи). Любов до стратегii змушуе часто вживати спортивнi та вiйськовi термiни.



«Потрiбно вивчити правила гри. А потiм потрiбно почати грати краще за всiх» (Альберт Ейнштейн).


Метою помаранчевих е виграш, i тому iхнiй кумир – технологiя, а спосiб життя i верховний принцип – конкуренцiя. Однак помаранчевий свiт зовсiм не схожий на червоний, де помилок не прощають i сльозам не вiрять. У помаранчевому свiтi можна виграти, програти i знову виграти, впасти i знову пiдвестися. Помаранчевi готовi довго й наполегливо працювати, дiяти методом спроб i помилок, миритися з тимчасовими невдачами, щоб наприкiнцi отримати заслужений суперприз.



«Ми вирiшили полетiти на Мiсяць у цьому десятилiттi i робити iншi речi не тому, що вони простi, а тому, що вони важкi» (Дж. Ф. Кеннедi).


Помаранчевi орiентованi на майбутне, не зупиняються на досягнутому i добре усвiдомлюють, що перебувають у процесi росту i розвитку, а тому бувають самокритичнi. Вони жадають знань i готовi ними дiлитися, хоча можуть бути скептиками. Вони постiйно i цiлеспрямовано шукають новi можливостi, вiрять, що все можна полiпшити, готовi до ризику, знову i знову доводять собi та iншим тезу «я здатний». При цьому помаранчевi зневажають i пригнiчують мешканцiв iнших свiтiв (колонiалiзм сприймаеться швидше як норма, нiж як вiдхилення).



Помаранчевий свiт – це безлiч стежок, що розбiгаються на всi боки, i кожна з них вабить та обiцяе можливостi.


Мешканцi помаранчевого свiту самостiйнi та незалежнi, позитивнi i вiдповiдальнi. Помаранчева людина – це пiдприемець за стилем життя, хоча вона може i не займатися бiзнесом, а присвятити себе науцi або культурi, технологii, спорту, полiтицi чи громадському життю. Але i в цих сферах вона прагне до успiху, виграшу, розглядаючи природу або соцiум як суперника у грi, адже iй як повiтря потрiбнi досягнення i визнання. Типовi героi помаранчевого свiту – пiдприемцi, iнженери, вченi, полiтики, артисти та iншi дiячi культури. Помаранчевий здатен до абстрактного мислення та мае багату уяву. Вiн любить чесну гру. Вiн вмiе розрiзняти саму людину та ролi, якi вона грае, i може розмiрковувати про ролi i правила. Вiн вiрний цiнностям, а не авторитетам.



«Бiблiя» помаранчевого свiту – книга Айн Ренд «Атлант розправив плечi». Якщо ви ще не читали ii, прочитайте. Якщо читали, то ви розумiете, про що я говорю. Протягом десятилiть для мiльйонiв американцiв вона була другою пiсля Бiблii у рейтингу «Книга, яка вплинула на мое життя».


Історично помаранчевий свiт з’являеться в епоху Просвiтництва та промисловоi революцii, поступово захоплюючи дедалi новi простори (ми обговоримо це докладнiше в роздiлах «Грошi та прогрес» i «Мапа свiту»). Саме в цю епоху традицiйна консервативна iдеологiя (синя) поступилася першiстю унiверсальним лiберальним цiнностям (помаранчевим). В цiлому це той свiт, де живе сьогоднi людство – чисельно це 30 % населення (менше за синiй), але майже вся влада i багатство зосередженi наразi саме тут. Тут живуть «яппi» i середнiй клас розвинутих краiн, це також свiт науки i масовоi культури. Цей свiт нам добре знайомий. Науково-технiчний прогрес – завоювання помаранчевого свiту. Інший його винахiд – мода, яка надае видимi критерii «вiдповiдностi» прийнятим стандартам успiху.



Якщо червоний водiй на дорозi грубiянить, синiй iздить суворо за правилами i вимагае того самого вiд iнших, то помаранчевий просто демонструе свiй статус та очiкуе, що iншi поводитимуться вiдповiдно.


У помаранчевiй сiм’i дiти – у центрi уваги, iхньому розвитку надаеться велике значення, вiд них очiкуеться, що вони перевершать батькiв i досягнуть бiльшого. Помаранчевий – iдеал захiдноi цивiлiзацii та мета виховання. Успiх у помаранчевому свiтi легко вимiрюеться за правилом «хто зiбрав бiльше фiшок (грошей, нагород, вiдзнак тощо), той i перемiг». Помаранчевий мислить стратегiчно, але часом потребуе швидких перемог, а часом може намагатися досягти свого за будь-яку цiну, i тому у цьому свiтi часто зустрiчаються надмiрна експлуатацiя себе й iнших та виснаження ресурсiв.

Типова органiзацiя помаранчевого свiту – корпорацiя, що мае складну структуру та керуеться людьми, якi просунулися вперед завдяки заслугам. Навiть держава помаранчевого свiту являе собою корпорацiю – такi собi USA Inc. або Deutschland AG. Помаранчевий свiт перетворюе на свою подобу все, до чого торкаеться.




Зелений свiт – свiт гармонii


Помаранчева гонитва за наживою й успiхом не мае кiнця. Люди, стомленi цими перегонами та iх породженнями – конкуренцiею, бездуховнiстю i нерiвнiстю (або тi, хто вiд самого початку не бажають включатися в цю гру), занурюються в синiй свiт, де е сенс i вiдповiдi на всi питання. Але такий результат не всiм пiдходить. Є можливiсть зробити крок не вниз, а вгору – у новий зелений свiт.

Зелений свiт – це свiт гармонii i спiльного розвитку, побудований на iдеалах любовi та взаеморозумiння. Це свiт гуманiзму, турботи i духовностi. Дарованi згори правила тут не потрiбнi – якщо люди хочуть гармонii, вони домовляться. Тут немае мiсця наживi та егоiзму. Основнi цiнностi тут – не влада, не грошi, не порядок, а гармонiя i взаемини. Це свiт консенсусу та екологii, взаемноi турботи i полiткоректностi (хоч iнодi вона й доходить до абсурду). Це свiт, в якому всi люди рiвнi та взаемопов’язанi.



«Людина – це частина цiлого, яке ми називаемо Всесвiтом, частина, обмежена в часi та просторi. Вона вiдчувае себе, своi думки i почуття як щось окреме вiд решти всього свiту, що е певною мiрою оптичним обманом. Ця iлюзiя стала в’язницею для нас, що обмежуе нас свiтом власних бажань i прихильнiстю до вузького кола близьких нам людей. Наше завдання – звiльнитися з цiеi в’язницi, розширивши сферу своеi участi до всякоi живоi iстоти, до цiлого свiту, у всiй його красi. Нiхто не зможе виконати таке завдання до кiнця, але вже самi спроби досягти цiеi мети е частиною звiльнення i пiдставою для внутрiшньоi впевненостi» (Альберт Ейнштейн).


Зелений розумiе, що речi не такi, якими здаються, адже факти насправдi являють собою iнтерпретацii: рiзнi люди побачать рiзне, i навiть одна й та сама людина побачить рiзне, перебуваючи в рiзних контекстах. У зеленому свiтi все вiдносно, кiнцеву iстину принципово неможливо виявити. Тому тут терпимi до будь-яких вiдмiнностей, включаючи релiгiйнi, якщо е згода щодо основних принципiв. Ба бiльше, зелений любить вiдмiнностi та заохочуе iх – адже в iнших, вiдмiнних людей можна чогось навчитися. Ви не зустрiнете тут догматизму, а парадокси не зумовлюють намагання негайно iх розв’язати. Тут важливi увага до почуттiв i спiвчуття, тут обов’язково вiдповiдати нормам колективу. Не думайте тiльки, що зеленi безконфлiктнi. Вони зазвичай жорстко захищають своi принципи i свою групу. Найстрашнiше звинувачення у зеленому свiтi – сказати про когось, що вiн бездушний i принижуе iнших. Зелений повстае проти вiдхилень i завжди захистить свободу всiх, хто згоден iз бiльшiстю.



Майже вся влада i багатство зосередженi сьогоднi саме у помаранчевому свiтi.


Вхiдний бар’ер у зелений свiт для людини – високий рiвень особистого розвитку («правила всерединi, а не зовнi»), для соцiуму ж необхiдний певний рiвень добробуту. Адже чиста матерiальна продуктивнiсть зеленого свiту iстотно нижча, нiж помаранчевого (що, втiм, не страшно, адже зеленому i потрiбно менше). Зелений свiт приходить тiльки в багатi мiсця, де першi потреби задовольнити нескладно, а вiд iнших потреб можна i вiдмовитися. Вiн знижуе споживання до розумних меж, запобiгаючи загрозi екологiчноi та енергетичноi криз. Разом з тим, на вiдмiну вiд синього, зелений не готовий чекати винагороди у потойбiчному життi; вiн готовий вкладатися у спiльну справу, але спiльна винагорода мусить не забаритися.



«Найважливiшi речi у свiтi – не речi», – говорить мешканець зеленого свiту i з усмiшкою додае: «Ба бiльше, найважливiшi речi у свiтi безкоштовнi».


Першi паростки зеленого свiту пробилися ще сотнi рокiв тому, але синiй свiт давить iх своею системою, а помаранчевий принижуе. Історично початок зеленого свiту – це епоха хiпi, «Бiтлз», паризька студентська революцiя 1968 року. Зелений бажае вiдiйти вiд нав’язаних суспiльством ролей, вiн умiе цiнувати свою унiкальнiсть i поважае унiкальнiсть iнших. Поступово зелений свiт захоплюе унiверситетськi кампуси, де вчорашнi студенти стали професорами, але так i залишилися зеленими по духу. Антиглобалiсти i «Грiнпiс», постмодернiстська культура i фемiнiзм – усi вони народилися в зеленому свiтi, хоча й не всi зберегли прихильнiсть до нього (когось купив помаранчевий свiт, а когось поневолив червоний). Рухи iз захисту довкiлля, нацiональних меншин, прав жiнок, дiтей, тварин, споживачiв тощо – надбання зеленого свiту.



Зелений iстотно бiльше вiдповiдае «жiночому» стереотипу – можливо, тому, що вiн максимально далекий вiд «чоловiчого» червоного стереотипу.



У наш час фiолетовий часто вбираеться в одяг зеленого. Якщо зазирнути, наприклад, усередину будь-якого екологiчного руху, ми побачимо порiвняно невелике зелене ядро, оточене масою людей з фiолетовим магiчним мисленням, якi повторюють екологiчнi формули як заклинання i готовi поклонятися духу кожного дерева.


Зелений не довiряе загальноприйнятим iстинам, синiм традицiям i помаранчевим рацiоналiстичним побудовам. Єдина реальнiсть, що iснуе для нього, – це тут i зараз, суб’ективний досвiд проживання. Істин немае, е лише штучнi конструкцii, створенi, як правило, для певних форм гноблення; принаймнi, всi iстини вiдноснi. А раз так, то «нiхто не мае права вказувати менi, що робити!». Зелений вносить суб’ективнiсть у науку (немае фактiв, е лише iнтерпретацii), нарештi зводячи разом Істину, Красу i Благо (науку, мистецтво та мораль), що розiйшлися у помаранчеву епоху. Постмодернiзм i деконструктивiзм знаменують наступ зеленого у культурi та фiлософii.



Зеленi мислителi доводять, що людський розум локальний, залежний вiд культури. А тому немае нi унiверсальних стандартiв мислення, нi унiверсальних законiв розвитку.


Зелений вважае духовнiсть своiм i тiльки своiм надбанням. Синя релiгiя для нього неприйнятна, адже розглядаеться як суворий зовнiшнiй iерархiчний iнструмент, в той час як духовнiсть – це внутрiшнiй досвiд. Тому зелений iз задоволенням поринае у свiй внутрiшнiй свiт в пошуку вiдповiдей на питання. Вiн умiе, залишаючись у суспiльствi, вiдгороджуватися вiд нього невидимим бар’ером i бути самим собою. Вiн нiкому нiчого не нав’язуе, а намагаеться зрозумiти i поважати кожного. Замiсть результатiв i досягнень зелений зосереджений на процесах i взаеминах, вiн готовий поступитися результатом заради того, щоб усi почувалися щасливими. Для нього важливо не дiяти, а бути i вiдчувати. Вiн цiнуе спiльний досвiд та краще за всiх умiе спiвпереживати i приймати iнших.



Зелений свiт – це свiт гармонii i спiльного розвитку, побудований на iдеалах любовi та взаеморозумiння.


Зелений принципово нездатний до агресii проти iншого – i тому серед зелених так багато самогубств: в ситуацii сильного стресу, депресii вiн виплескуе агресiю не на людей навколо, а на себе самого. (Там, де зелених особливо багато, як у Пiвнiчнiй Європi, дуже високий вiдсоток самогубств.)

Зелений свiт – це свiт справедливостi, але не у сенсi винагороди за заслуги, а у сенсi незаперечноi рiвностi можливостей. Мешканцi зеленого свiту вiрять у те, що люди власноруч змiняться на краще, якщо тiльки отримають рiвнi можливостi (заперечуючи, таким чином, рiзний потенцiал людей, iхнi межi розвитку та вплив умов життя). Екуменiчнi церкви i «скандинавський соцiалiзм» пропонують рiзнi моделi такоi рiвностi. Деякi експерти вважають, що в зеленому свiтi живе вже 10 % населення Землi, але ця цифра явно перебiльшена.



Усi розглянутi нами свiти дiлять людей на категорii: фiолетовий – на своiх i чужинцiв, червоний – на «реальних пацанiв» i «бидло» (хижакiв i жертв), синiй – на правовiрних i еретикiв («святих» i «грiшникiв»), помаранчевий – на здiбних i нездiбних (переможцiв i переможених). І тiльки для зеленого всi рiвнi, причому професор i занепалий безхатченко цiннi однаково. Зелений дае право голосу всiм, включаючи тих, хто до цього абсолютно не готовий. Втiм, i зелений може дiлити всiх на «чутливих» i «нечутливих», останнiм словом позначаючи всiх, хто чужий для зеленоi парадигми.


Зелений, як i всi попереднi свiти, щиро вважае, що його шлях – единий вiрний. Спiльне дослiдження, дiалог, взаемне навчання, участь на рiвних, турбота, спiвчуття i повага врятують свiт – вiрить зелений. Вiн знову замiнюе iдеал успiху iдеалом служiння, але цього разу говорить мовою сучасного свiту.




Жовтий свiт – свiт-калейдоскоп


Недарма зелений колiр схожий на колiр болота: тут все вiдбуваеться повiльно i зовсiм не найефективнiшим способом, щоб не порушити гармонiю i не зачепити iнтереси. Тi, кого це не влаштовуе, вириваються з лещат колективу в жовтий свiт i, наче серфiнгiст, ковзають по поверхнi – мешканець жовтого свiту не дае впiймати себе нi грошима, нi владою, нi статусом («Свiт ловив мене, та не спiймав» – за словами Григорiя Сковороди).

Жовтий свiт – це свiт сьогоднiшньоi мережевоi спiльноти («глобального села»), що вирвалася за тiснi рамки свiту зелених iдеалiстiв. Вiн виник зовсiм нещодавно, з поширенням iнтернету, який е вiдкритим поживним середовищем для самореалiзацii та самовираження, де правила помаранчевого капiталiзму iгноруються хоча б через випереджальний темп розвитку. Жовтий свiт – це калейдоскоп систем i форм, у ньому знання i компетентнiсть важливiшi за ранг i статус. Змiни е нормою життя, для людини природно швидко i безболiсно адаптуватися до них. Тут усе тече, все змiнюеться, свiт перестае бути простим. Людина у жовтому свiтi живе безлiччю життiв одночасно i може вiльно ковзати по свiтах: вона постае то синiм правовiрним, то помаранчевим честолюбцем, то зеленим джерелом загальноi любовi, але все це для неi – лише ролi, що не зачiпають внутрiшньоi сутностi. Жовтий готовий побачити i прийняти полярностi i в свiтi, i в самому собi та спокiйно жити з цим, не страждаючи вiд внутрiшнiх конфлiктiв i не вiдчуваючи потреби в негайному примиреннi.

Тому часто жовтий свiт називають першим свiтом другого порядку – оскiльки його представники здатнi розумiти i приймати людей iнших свiтiв, в той час як у всiх попереднiх свiтах iхнi мешканцi нормально сприймають тiльки своiх людей i своi iдеi, фiльтруючи все iнше. Переваги жовтого – гнучкiсть i спонтаннiсть. Вiн у будь-який момент готовий змiнити маску, роль – усi парадигми мислення перебувають у робочому станi, але жодна з них не мае повного контролю. Вiн говорить з кожним його мовою i здатний вчитися коли завгодно, у кого завгодно, все у життi сприймаючи як урок. Вiн завжди вiдкритий до змiн, щохвилини готовий вiдмовитися вiд будь-яких упереджень i пiддати сумнiву будь-якi переконання. Ми говорили, що кожен свiт, кожна парадигма мислення – це певнi неврологiчнi патерни, i з цього погляду жовтий свiт являе багату рiзноманiтнiсть таких патернiв.



Але ж не всi патерни «однаково кориснi», i тут жовтий розходиться iз зеленим, який заперечуе будь-якi iерархii. Навпаки, зелений, дивлячись на жовтого, не розумiе його i бачить у ньому червоний.


Незалежнiсть, свобода, гiднiсть, компетентнiсть – ось единi цiнностi жовтого свiту. Тут немае страху, не потрiбно нi вiд чого захищатися, немае потреби бути частиною чогось. Тут терпимi до дисгармонii i вiдкритих суперечностей, а невизначенiсть сприймаеться природно i не дратуе. Тут неймовiрний потiк подiй, але нiхто нiкуди не поспiшае. Грошi даються без особливих зусиль i не занадто цiнуються – вони важливi тiльки як iнструмент досягнення свободи, а до зовнiшнiх ознак «успiху» вiльнi люди жовтого свiту байдужi, на моду iм наплювати. Жовтий може дозволити собi бути толерантним i спонтанним. Вiн прагне повною мiрою реалiзувати себе i готовий допомагати в цьому iншим. Вiн дивиться на свiт як на захоплюючу подорож, де за кожним поворотом чекае незвiдане. Йому нецiкаво грати в чужi iгри за чужими правилами, вiн прагне створити свою власну гру. Вiн вiдчувае весь свiт полем своеi дiяльностi i вдало поеднуе iдеалiзм з прагматизмом. Вiн вмiе створювати символи i метафори, якi промовляють i до серця, i до розуму.



Незалежнiсть, свобода, гiднiсть, компетентнiсть – ось единi цiнностi жовтого свiту.


У жовтому свiтi можна домагатися своiх цiлей, нiкому не шкодячи, в той час як у червоному переможцевi належить тiльки те, що вiн вiдiбрав у iнших, а у помаранчевому – те, що вiн виграв. Мешканець жовтого свiту – майстер незвичайних рiшень i стратегii win-win («виграш-виграш»). Для червоних цей пiдхiд незрозумiлий, синi допускають домовленiсть на основi правил, помаранчевi – тимчасову угоду заради спiльних iнтересiв, зеленi – компромiс задля гармонii. І тiльки для жовтих win-win – це не компромiс як взаемна поступка, а реальне знаходження взаемного виграшу (часто навiть win-win-win – «виграю я, виграеш ти, виграе система»). У жовтому свiтi легко вирiшуються нерозв’язнi проблеми iнших свiтiв.



Втiм, у будь-якому свiтi проблеми попереднього свiту вирiшити легко: синiй забезпечуе фiолетовому бажану безпеку, помаранчевий виконуе палкi бажання червоного, червоний i фiолетовий надають бежевому засоби до iснування.


Жовтий свiт – це лише 1 % населення. Видатнi представники жовтого свiту вiдзначенi неабиякою харизмою i стають нашими героями – Стiв Джобс, Рiчард Бренсон, Елон Маск та iншi iмена привертають увагу мешканцiв усiх свiтiв.




Бiрюзовий свiт – свiт-органiзм


Можна нескiнченно ковзати по поверхнi жовтого свiту, спостерiгаючи змiну образiв у калейдоскопi та розглядаючи свiт як шоу для тебе одного («Шоу для тебе однiеi» – е така пiсня в Ірини Богушевськоi). Однак це може рано чи пiзно набриднути, i тодi неминучий пошук сенсу на новому рiвнi – там, де вiдповiдi синього i зеленого свiтiв уже позбавленi змiсту. Цей новий бiрюзовий свiт ледве визирае з-за обрiю у виглядi окремих iдей, мислителiв i книг (Девiд Бом, П’ер Тейяр де Шарден, Арнольд Мiнделл, Кен Вiлбер та iншi), i тому ми мало що можемо про нього сказати. Мешканцi бiрюзового свiту бачать свiт единим органiзмом, в якому душi всiх людей походять з одного кореня. Добро i зло, життя i смерть взаемопов’язанi та гармонiйно доповнюють одне одного.



«Побачить свiт в пiщинки лонi,

І небо в квiтцi луговiй;

Вiдчуть безмежнiсть у долонi

І вiчнiсть – в змигу однiм вiй»

    (Вiльям Блейк).

Якщо жовтий свiт – це «хай-тек», то бiрюзовий – «хай-хьюм» (high-hume), тобто свiт високих психологiчних i соцiальних технологiй, духовних навчань i практик, надзвичайних здiбностей, роботи зi своiм i колективним несвiдомим, прийняття iнформацii з рацiональних та iррацiональних джерел. Жовтий нескiнченно змiнюе ролi – бiрюзовий е усiма одночасно, вiн дослiдник, мiстик i творець.



Бiрюзовий не вiрить, а знае: все у свiтi взаемопов’язане. Всесвiт схожий на голограму: в будь-якому фрагментi видно нескiнченнiсть цiлого. «Час нiчого не означае – тiльки вiчнiсть», – говорив один з дивовижних персонажiв фiльму «П’ятий елемент».



Не варто думати, що надзвичайнi здiбностi е винятковими. Кожна з парадигм мислення не може зрозумiти навичок, що е базовими для наступних парадигм.


Мешканцi бiрюзового свiту, безсумнiвно, надiленi бiльшою силою i бiльшою свободою. Правда, бiрюзовi можуть здаватися вiдчуженими, адже вони не залученi до iгор мешканцiв iнших свiтiв. Їхне «самозречення» не мае нiчого спiльного iз синiм фундаменталiзмом – це повне подолання Его, його розчинення, яке можна назвати трансгуманiзмом. Нам важко описати бiрюзову парадигму наявними у нас словами i поняттями.



Мешканцi бiрюзового свiту бачать Всесвiт единим органiзмом, в якому душi всiх людей походять з одного кореня.


Чи е бiрюзовий свiт останнiм у ланцюжку свiтiв? Наступному свiту приписуеться кораловий колiр, але зазирнути у нього ми поки що не можемо. Питання про кiлькiсть свiтiв залишаеться вiдкритим. Будемо пам’ятати, що свого часу мешканцi кожного свiту дуже довго вважали його останнiм i досконалим – поки не з’являвся наступний.




Свiтломузика душi: Хвилi, потоки та переходи





Спiраль розвитку


Автори перших моделей особистiсного розвитку вiдразу виявили, що парадигми «рухаються зигзагом» мiж темами самовираження i служiння (вищою формою якого е самопожертва). Звернiть увагу: теплi кольори позначають парадигми самовираження (iндивiдуалiстичнi, матерiалiстичнi), а холоднi – парадигми служiння (колективiстичнi, iдеалiстичнi). Шанувальники китайськоi фiлософii можуть називати iх вiдповiдно ян-парадигмами та iнь-парадигмами. «Ян» прагне пристосувати свiт пiд себе, «iнь» – пристосуватися до нього.

У центрi уваги почергово опиняються зовнiшне i внутрiшне, диференцiацiя вiд iнших та iнтеграцiя з ними. Власне, саме тому Клер Грейвз назвав свою теорiю «спiральною» – щораз вiдбуваеться повернення до попереднього, але на вищому рiвнi. Ще важливiшим у назвi теорii е слово «динамiка» – адже i для окремоi людини, i для органiзацiй, i для людства в цiлому характерний розвиток.

У нижченаведенiй таблицi звернiть увагу на метафори парадигм, якi можна використовувати паралельно кольоровим позначенням: iнстинктивна, магiчна, героiчна, етична тощо.








Інакше кажучи, по черзi переважують одна одну двi протилежнi тенденцii: диференцiацiя вiд iнших (виокремлення себе з групи, зосередження уваги всередину) та iнтеграцiя з iншими (еднання з групою, зосередження уваги назовнi). Докладнiше про це див. роздiл «Соцiальнi лiфти i соцiальнi зв’язки».








Розвиток завжди вiдбуваеться у бiк ускладнення життя. Розширюються психологiчний простiр, погляд на свiт i горизонти планування, зростають число «ступенiв свободи» i граней особистостi, розмаiтiсть альтернативних способiв зробити щось, ускладнюються потреби людини. Кожна наступна парадигма мислення – це бiльша свобода, бiльша структурнiсть, вищий ступiнь рефлексii, бiльший енергетичний потенцiал. Цей список можна продовжити: менше жорсткостi, бiльше творчостi; менше примусу, бiльше вибору; i так далi.



Можливо, вивчаючи фiзику, ви стикалися з термiном «ентропiя». Ентропiя – це мiра хаосу, мiра невпорядкованостi в системах. Що бiльше хаосу, то вища ентропiя. Ентропiя у Всесвiтi невблаганно зростае (поетично кажучи, все рано або пiзно розсипаеться на порох), але локально вона може зменшуватися, тобто в якомусь мiсцi Всесвiту хаос вiдступатиме. Життя в цiлому е таким антиентропiйним явищем: навiть найпростiша одноклiтинна iстота структуруе матерiю всерединi й навколо себе, i тим паче це можна сказати про людину. Бiльша структурнiсть означае меншу ентропiю. Бiльш високi парадигми мислення означають, що людина ефективнiше структуруе простiр, час, матерiю, вiдносини тощо, тобто ефективнiше працюе проти ентропii, проти всесвiтнього хаосу. Ми ще повернемося до поняття ентропii в наступних роздiлах.


Одночасно зi збiльшенням рiвня свободи вiдбуваеться зменшення рiвня страху. Для бежевого поняття свободи взагалi не iснуе, а страх повнiстю пануе над життям. Фiолетовий знiмае основну проблему фiзичного виживання, але свободи дуже мало («диктатура родичiв», якi визначають усi аспекти життя), а страх спричинено духами, демонами i незлiченними табу. Що далi, то страху менше, свободи бiльше. Зелений означае практично повну свободу, а страх залишаеться лише стосовно того, «що скажуть про мене люди, думка яких для мене важлива».



Кожна наступна парадигма мислення – це бiльше свободи, менше страху, вищий ступiнь рефлексii, бiльший енергетичний потенцiал.


Так само збiльшуеться рiвень усвiдомленостi, рефлексii. У бежевого немае «Я», у фiолетового воно потроху проявляеться, стримане обмеженнями колективного життя. Повноцiнне «Я» формуеться на червоному рiвнi, i там воно у центрi свiту, а iншi люди лише об’екти. Рефлексiя вiдносин «Я – ти» вперше з’являеться у синього, з його принципом «не роби iншому того, чого не бажаеш собi». Помаранчевий здатний будувати складнi ланцюжки вiдносин, винаходячи бiзнес-моделi. Для зеленого розмаiтий свiт людських почуттiв та вiдносин – це розкрита книга, в якiй все зрозумiло. Що далi, то нижче проявлення Его, аж до розчинення його на бiрюзовому рiвнi.

«Рiзнобарвнi» свiти, якi ми розглянули, плавно перетiкають один в одного, «чистих» кольорiв у природi не iснуе – це абстракцiя, модель, яку зручно застосовувати на практицi. Працюючи з ними, потрiбно пам’ятати, що життя завжди багатше за будь-яку модель. Це скорiше не рiвнi чи щаблi, а текучi хвилi, що накладаються одна на одну. Звiсно ж, серед людей, якi нас оточують, рiдко можна зустрiти «чистi» кольори спектра: парадигми можуть спiвiснувати в рамках свiдомостi однiеi людини, не перетинаючись, адже вони належать до рiзних сфер ii життя. Людина може бути помаранчевим пiдприемцем на роботi та суворим синiм батьком родини, а приходячи на стадiон, цiлком по-червоному вболiвати за свою команду. Кожен з нас носить у собi повний спектр парадигм. Проте, як правило, одна з них домiнуе, керуючи вчинками людини в бiльшостi випадкiв. (Див. кольорову вклейку наприкiнцi книги).

Ми вже говорили, що вiд народження людина проходить через рiзнi парадигми мислення. Якщо ви подивитеся на приблизнi частки населення свiту, вищенаведенi у вiдповiдних роздiлах, то побачите, що десь лише третина дiйшла до помаранчевого, – двi третини застрягли на попереднiх стадiях розвитку, а саме фiолетовiй, червонiй та синiй. І це означае, що перехiд не е простою справою. Однак що саме е рушiем при переходi людини з одного свiту в iнший? Клер Грейвз говорив про двi спiралi – розвитку мислення та умов життя, якi переплетенi подiбно ДНК. З одного боку, багато в чому визначальну роль вiдiграють умови життя, i це зрозумiло. З iншого боку, е можливостi свiдомостi людини та, що не менш важливо, ii власнi прагнення до розвитку (або вiдсутнiсть таких прагнень). Без цiеi внутрiшньоi спонуки людина легко застрягае у першому ж свiтi, що забезпечуе iй мiнiмальний зовнiшнiй комфорт, i може залишитися там назавжди (от чому «рiзнобарвнi» свiти – це у певному сенсi простiр для роботи нашоi душi). Так само однаковi умови життя породжують рiзнi картини свiту, рiзнi системи поведiнкових стереотипiв – залежно вiд особистого рiвня розвитку людини. Ось чому рiзнi свiти часто перетинаються у часi i просторi, що призводить до нерозумiння i конфлiктiв. Адже кожен з них вважае своi цiнностi справжнiми i найважливiшими.



Бiльшiсть суперечок мiж представниками рiзних свiтiв неможливо розв’язати за допомогою «об’ективних фактiв» i логiчних аргументiв, адже суб’екти, що сперечаються, бачать рiзнi картини реальностi.


Альберту Ейнштейну приписують вислiв: «Неможливо вирiшити проблему на тому самому рiвнi, на якому вона виникла. Потрiбно стати вище за цю проблему, пiднявшись на наступний рiвень». Інтегральна динамiка повнiстю погоджуеться iз цим твердженням. Адже кожен крок вирiшуе однi проблеми, але породжуе iншi. Багаторазово i безжалiсно спрощуючи, це виглядае так. Бежевий одинак прибиваеться до фiолетового племенi та приймае його правила гри, оскiльки iнакше виживання проблематичне. Усвiдомлення власноi iндивiдуальностi та прагнення задовольнити жадання свого Его викидають людину з фiолетового племенi на червоний рiвень свiту-джунглiв, де е мiсце для власного Я та соцiальна динамiка (як мiнiмум, особиста автономiя, вiдносна незалежнiсть). Однак свiт-джунглi – це вiйна всiх проти всiх. Невже ж у життi немае сенсу i порядку? Це питання приводить людину в синiй свiт, де спокiйно i комфортно, е сенс життя, мета i кодекс поведiнки. Але згодом з’являеться прагнення до незалежностi та кращого вибору для себе, накопичуеться розумiння того, що й авторитети синього свiту роблять помилки, – i результатом е перехiд на помаранчевий рiвень «великоi шахiвницi». Тут можна виграти i програти – головне знати правила та вхопити за хвiст фортуну. Духовно зростаючи, помаранчева людина може (звiсно, зовсiм необов’язково) прийти до невдоволення вiд вiчноi гонитви, конкуренцii, бездуховностi й нерiвностi, i тодi вона шукае порятунок на зеленому рiвнi гармонii. Однак зелений колiр гармонii згодом починае нагадувати болото – рiшення приймаються повiльно i коштують дуже дорого. І тодi Его знову вириваеться з лещат колективу – жовта людина ковзае по поверхнi свiту, насолоджуючись змiною образiв i не даючи свiту впiймати себе. Можна ковзати так нескiнченно, поки не набридне хаос, i тодi з метою знайти в ньому порядок людина iде далi – на бiрюзовий рiвень, що ми ще не можемо якiсно описати.



Неможливо вирiшити проблему на тому самому рiвнi, на якому вона виникла. Потрiбно стати вище за цю проблему, пiднявшись на наступний рiвень.


Отже, на наступному рiвнi вирiшуються проблеми попереднього, але водночас виникають новi, набагато складнiшi i цiкавiшi проблеми, якi на попередньому рiвнi неможливо було нi побачити, нi усвiдомити.



У книзi К. Кована i Н. Тодорович «Нескiнченна подорож» наводяться такi слова Клера Грейвза: «На кожному етапi iснування доросла людина перебувае в пошуках свого священного Грааля, вона шукае дорогу, якою пiде у своему життi. На першому рiвнi вона перебувае у пошуку автоматичного фiзiологiчного задоволення. На другому рiвнi вона шукае безпечний спосiб життя, i далi, по черзi, – пошук пiдтвердження свого героiчного статусу, влади i слави, пошук елементарного порядку, пошук матерiальних благ, пошук заснованих на любовi вiдносин, пошук самоповаги i пошук миру в незбагненному Всесвiтi. І лише зрозумiвши свою нездатнiсть знайти цей мир, людина вирушить у свою нову подорож дев’ятим рiвнем. Щораз, починаючи свiй похiд, людина вiрить у те, що зможе знайти вiдповiдь на питання про сенс свого iснування. Однак, на свiй чималий подив i сум’яття, на кожному етапi вона виявляе, що вiдповiдь на це питання – зовсiм не та вiдповiдь, яку вона збиралася знайти. Кожний досягнутий етап залишае людину в розгубленостi та здивуваннi. Просто, вирiшуючи один набiр проблем, вона вiдразу ж починае стикатися з iншим набором. І ii подорож стае нескiнченною».


Отже, гармонii досягти неможливо? Можливо, але тiльки в стабiльному, незмiнному середовищi. Змiна середовища призводить до того, що старi пiдходи i методи перестають працювати. Тому ми говоримо не просто про системи цiнностей, а про цiлi «свiти», якi рiзнi дослiдники називають «рiвнями психологiчного iснування», «бiопсихосоцiальними системами» i т. п. На мiй погляд, краще за всiх цю iдею висловила Сьюзан Кук-Гройтер: «Людський розвиток загалом можна розглядати як розвиток рiзних способiв надання сенсу реальностi».



Парадигми мислення – це рiвнi самоiдентифiкацii, це рiзнi вiдповiдi на питання: «Хто ти?».



Зазначимо, що iнтегральна динамiка – це не проста iерархiя або жорстко визначена послiдовнiсть фiксованих сходинок. У наступному роздiлi ми побачимо, що все трохи складнiше.


Конфлiкт двох систем цiнностей розв’язуеться на третьому, бiльш високому рiвнi. Наприклад, конфлiкт мiж червоним прагненням до необмеженого самовираження i задоволення бажань, з одного боку, i синiми обмеженнями та правилами, з iншого, розв’язуеться на помаранчевому рiвнi, де гра йде за правилами, а переможець отримуе все.



Усi свiти, що ми розглянули, заселенi, у кожному з них живуть люди. Немае свiту, через який усi проходили би транзитом, не затримуючись. Життя е в кожному зi свiтiв, i так, вочевидь, буде завжди (ми ще повернемося до цього питання наприкiнцi книги).


Свiти (в особi рiзних людей) спiвiснують у рамках однiеi компанii, однiеi держави, сусiдiв по поверху i сусiднiх народiв, створюючи безлiч проблем взаеморозумiння (взаемонепорозумiння?). Те, що зрозумiло i доречно для одних, буде недосяжним для iнших i примiтивним для третiх. Коли люди мають рiзнi картини свiту, вони нiчого не можуть одне одному пояснити. Червоний «мажор» нiколи не зрозумiе, що йому торочить синiй бюрократ – якi правила можуть бути, якщо право тiльки одне: «Я так хочу»? Синiй бюрократ iз ворожiстю ставиться до червоного i помаранчевого порушникiв правил (хоча не втямить, що порушують вони iх iз рiзних мотивiв). Помаранчевий презирливо ставиться до червоного, вважаючи його примiтивним: навiщо силою брати те, що саме пливе в руки? Для помаранчевого природно повернути переможеному виграш, щоб мати можливiсть зiграти ще раз. Натомiсть червоний вважатиме помаранчевого «фраером», якого варто обдурити чи пограбувати. Зелений може тихо ненавидiти синього – адже той за iнструкцiями не бачить живих людей! А синiй вважае зеленого тюхтiем, в якого нi правил, нi порядку!



Кожен свiт прагне втягти в свою орбiту всiх людей. Синiй хоче, щоб усi пiдкорялися релiгiйному фундаменталiзму або iдеологii. Помаранчевий прагне всiм прищепити лiберальний капiталiзм i демократiю. Червоний хоче всiх «взути», а зелений – заразити загальною любов’ю i толерантнiстю.




Коли люди мають рiзнi картини свiту, вони нiчого не можуть одне одному пояснити.


Свiти вiдрiзняються ще й тим, що у кожного з них – своi критерii iстини. Для фiолетового свiту iстина – це слово старiйшин i знаки, якi подае свiт. Для червоного – те, що обiцяе негайну вигоду, або слово сильного. Для синього – священнi тексти або думка вищоi влади. Помаранчевий свiт вважае iстиною те, що отримане методологiчно правильним способом (так влаштована сучасна наука) або прийшло з перевiреного надiйного джерела. Для зеленого iстина визначаеться узгодженою думкою тих, хто для нього важливий (референтноi групи). Якщо у кожного своя правда, то й не дивно, що людям так важко зрозумiти одне одного i домовитися.



Звернiть увагу, як, якими словами людина описуе свiй свiт. Наприклад, вiдбулося у великiй компанii корпоративне свято (на жаргонi «офiсного планктону» – корпоратив). Наступного дня один розповiдатиме вам, з якими цiкавими i важливими людьми познайомився, iнший пишатиметься перемогою в жартiвливому конкурсi або кiлькiстю дiвчат, увагу яких йому вдалося привернути, а третiй опише атмосферу еднання i близькостi; для четвертого ж едина реальнiсть буде складатися з кiлькостi випитого i ранкового похмiлля.



Важливiсть розумiння розмаiтостi парадигм мислення можна описати за допомогою такоi метафори. Уявiть собi людей у кiмнатi. Попросiть кожного зробити малюнок того, що вiн бачить зi свого мiсця. Всi малюнки будуть рiзними. А тепер попросiть iх намалювати план кiмнати (вид згори). Нiхто з них у цей момент не бачить кiмнату зверху, але всi картинки виявляться схожими. Отже, для продуктивного дiалогу необхiдне спiльне бачення, що включае в себе бачення кожноi окремоi людини як складову.


Пiдкреслимо найважливiшу тезу: кожна парадигма мислення дае цiлiсну i несуперечливу картину свiту, тобто повне i завершене пояснення всього, що iснуе i вiдбуваеться. Нiхто до певного моменту не вiдчувае вад чи недолiкiв у своiй картинi свiту, спiлкуючись з носiем iншоi картини свiту. Саме iз цим пов’язанi типовi проблеми комунiкацii i взаемодii.



У певному сенсi, люди об’еднуються навколо парадигм мислення – iм е про що говорити одне з одним, у них е спiльна мова i спiльнi поняття. Рiзнi парадигми часом розмовляють зовсiм рiзними мовами, адже мова – iнструмент моделювання реальностi, а спосiб цього моделювання, спосiб спрощення для себе нескiнченно складного свiту у рiзних парадигм рiзний.


Найважливiша теза iнтегральноi динамiки полягае в тому, що вся дiяльнiсть, спрямована на мислення людини, – навчання, керування, терапiя тощо – повинна вiдповiдати парадигмi ii мислення («бути конгруентною»). Питання навчання й особливо керування докладно розглядаються нижче.



Окремо пiдкреслимо зовсiм рiзну мотивацiю носiiв рiзних парадигм. Фiолетового мотивуе вiдповiдальнiсть перед ланцюжком поколiнь, перед предками та нащадками. Червоного – слава, легенди про героiв. Синього – обов’язок, служiння, честь. Помаранчевого – досягнення, прогрес, експерименти, успiх. Зеленого мотивуе довiра людей навколо.


Парадигми мислення не можна оцiнювати з етичноi точки зору («добро-зло», «краще-гiрше»), оскiльки вони вiдображають спосiб мислення, а не норми поведiнки (не «що таке добре i що таке погано», а «як дiзнатися, що добре i що погано»). Та сама парадигма мислення може диктувати ii носiям широкий спектр учинкiв. І навпаки, за тими самими вчинками можуть стояти рiзнi мотиви, тому важливо не що зробила людина, а як вона прийшла до рiшення це зробити. Парадигми мислення не можна описати на основi самих лише прикладiв поведiнки: важливою е не поведiнка, а те, яким мисленням вона сформована. У тому самому свiтi живуть люди, з яких когось ми оцiнили б як праведника, а когось – як закiнченого лиходiя. Але, не розумiючи iхнього свiту, ми навряд чи знайшли б спiльну мову з кимось iз них.



Цiкаво, як мешканцi рiзних свiтiв реагують на кризу. Бежевий може згорнутися калачиком i вмерти (це не жарт, його мозок дiйсно не витримуе складностi свiту). Фiолетовий удасться до перевiрених ритуалiв та амулетiв. Червоний оголосить вiйну без правил, в якiй не буде полонених. Синiй спочатку визначить, де в його картинi свiту добро i де зло, а потiм органiзуе хрестовий похiд добра проти зла (iнодi у виглядi полювання на вiдьом). В арсеналi помаранчевого – необмежений набiр манiпуляцiй, iнтриг, шантажу i пiдкупу. Зелений проявить суперполiткоректнiсть, а жовтий, швидше за все, не потрапить у кризову ситуацiю, а потрапивши – не дасть iй себе захопити, вийде та буде аналiзувати, як же вiн так попався.


Усвiдомлення множинностi свiтiв – перший крок до усвiдомлення своеi парадигми мислення i властивих iй обмежень, а значить – стимул до подальшого розвитку, вiдкриття для себе нових, вищих свiтiв i вiдкриття себе для них. Ця книга може допомогти вам зробити такий необхiдний крок. Але теорiя повинна пiдкрiплюватися практикою самовдосконалення: адже розумiти, що всi парадигми мислення важливi, – це одне, а реально поводитися вiдповiдно до цього розумiння – зовсiм iнше.



Зазначимо, що розмаiття парадигм мислення як способiв бачити реальнiсть i взаемодiяти з нею – це сила i неймовiрна перевага людства.


Можливостi практичного застосування iнтегральноi динамiки рiзноманiтнi, навiть якщо ми вiзьмемо тiльки свiт бiзнесу, тобто рiвень компанii: корпоративна культура i керування змiнами, пiдбiр, навчання i мотивацiя персоналу, успiшнi переговори тощо. На iнших рiвнях соцiальноi органiзацii – вiд окремоi людини i родини до нацiй i цивiлiзацii – ми бачимо тi самi нагальнi проблеми, для вирiшення яких нам часом так не вистачае iнструментарiю. Інтегральна динамiка надае такий iнструментарiй в асортиментi, i ми спробуемо його опанувати у наступних роздiлах.



Уся дiяльнiсть, спрямована на мислення людини, – навчання, керування, терапiя тощо – повинна вiдповiдати парадигмi ii мислення.





«Цибулинне» мислення


Якого масштабу системи ми б не розглядали (окрема людина, органiзацiя, соцiум, людство в цiлому), ми побачимо, що кожна наступна парадигма мислення зi своею появою не скасовуе попередню, а включае ii. Тому в iлюстрацiях до iнтегральноi динамiки часто зображують спiраль, що розширюеться, кожен виток якоi охоплюе попереднiй. Усерединi всiх нас е парадигми мислення, якi ми засвоiли за прожиту частину життя: бежева, фiолетова, червона, синя… Це схоже на цибулину або на кiльця на зрiзi дерева.








Отже, кожну з парадигм мислення кожному з нас потрiбно усвiдомити в собi, прийняти в собi (не вiдкидати, адже це частина нашоi особистостi), поважати, але поставити на свое мiсце. Ми повиннi дозволити кожнiй з парадигм мислення керувати нашою поведiнкою тiльки там i тодi, де i коли це доречно й адекватно. І якщо вас грабуе червоний хулiган у темному пiдворiттi, не мае сенсу звертатися до нього iз синьою моралiзаторською проповiддю, вступати з ним у помаранчевi переговори або закликати до зеленоi загальноi любовi й поваги до гiдностi. Ще бiльш неадекватним виявиться фiолетовий захисний амулет. Адекватною буде червона реакцiя – утекти, якщо ви слабшi, або вступити в бiйку, якщо сильнiшi.



Звернiть увагу: червона реакцiя допускае два варiанти. Навiть тут у людини залишаеться вибiр, адже свобода волi е завжди.



У першому фiльмi серii «Мiцний горiшок» помаранчевий перемовник, твердо впевнений у своiй майстерностi досягати згоди, вирушив на зустрiч iз червоним бандитом, озброений дорогою авторучкою. І через кiлька хвилин отримав кулю.


Отже, всi парадигми мислення присутнi у нашiй свiдомостi, нiби в кожному з нас живе наш синiй чоловiчок, червоний чоловiчок, помаранчевий чоловiчок та iншi. В кожний момент «працюе» хтось iз них. З цього випливае, що ваше «Я» не збiгаеться з жодним iз цих «чоловiчкiв», бо воно е чимось бiльшим, важливiшим. Ваше «Я» е лiдером цiеi команди, це воно приймае рiшення, кому з «чоловiчкiв» на даний момент виступати на переднiй план. У певному розумiннi, це i можна назвати усвiдомленим життям.

Повторимо, що самi собою парадигми мислення не кращi i не гiршi одна за одну, а бiльше чи менше вiдповiдають умовам життя. Добрими або злими е лише вчинки людей.



Абстрактнi iдеi не бувають добрими або злими, так само, як i речi. От, наприклад, нiж. Ножем можна вiдрiзати шматок хлiба, аби нагодувати голодного. Можна зробити хiрургiчну операцiю й урятувати людинi життя. А можна людину вбити. Добрими або злими е лише вчинки людей, але не речi та не абстрактнi iдеi.


Отже, у глибинах нашоi свiдомостi е усi засвоенi нами парадигми мислення. Ба бiльше, десь там е й наступнi, ще не засвоенi нами парадигми, з якими ми вперше зустрiлися («примiряли на себе») в якихось пiкових станах, осяяннях, прозрiннях, снах.



Як ми вже говорили, зазвичай одна з парадигм домiнуе, керуючи вчинками людини у бiльшостi випадкiв.


Звiсно ж, я не хочу сказати, що всi рiвнi розвитку заздалегiдь установленi – немае нiчого схожого на диск iз комп’ютерною грою, на якому вже е всi рiвнi аж до останнього. Нiхто не знае, скiльки парадигм мислення буде актуалiзовано, наприклад, через тисячу рокiв – адже з розвитком людства з’являються щораз новi: змiни в умовах життя закривають однi проблеми та породжують iншi, ранiше незнанi. Але iнодi ми здатнi пiд впливом незвичайних ситуацiй або iнших людей уперше чинити так, як нiколи ранiше не робили, приймаючи рiшення на пiдставi новоi для нас системи цiнностей. Це може бути разовою подiею, але пам’ять про неi зберiгаеться i чекае активацii. Подiбне може нiколи бiльше не повторитися, але можливо й навпаки: ми станемо чинити так дедалi частiше, i в якийсь момент майже всi нашi вчинки в тих або iнших ситуацiях будуть визначатися новою парадигмою мислення. Стара нiкуди не дiнеться, у разi кардинальноi змiни умов життя вона може повернутися. Але що бiльше ми вкладаемо свого життя, своiх емоцiй у нову парадигму мислення, то бiльше вона закрiплюеться в нас i визначае нашi вчинки. Шари наростають, як кiльця на деревi.



У глибинах нашоi свiдомостi е усi засвоенi нами парадигми мислення.




Таке уявлення про парадигми мислення пiдтверджуеться останнiми вiдкриттями в галузi нейрофiзiологii, про якi вже говорилося: нейроннi зв’язки, якi використовуються частiше, набагато мiцнiшi за тi, що використовуються рiдко. Ба бiльше, вченi вважають, що рiзнi парадигми мислення пов’язанi з рiзною бiохiмiею мозку, тобто вiдмiнностями у виробленнi тих або iнших гормонiв.


Кожна парадигма мислення дае нам щось позитивне i щось негативне (зазначимо, що позитив i негатив оцiнюються з позицii наступних парадигм, оскiльки сама собою кожна парадигма не гарна й не погана, адже оцiнити ii з неi самоi ми не можемо). Наприклад, червоний тип мае безлiч чудових характеристик – серед них упевненiсть у собi, прагнення до результату за принципом «бачити цiль, не бачити перешкод, вiрити в себе». Рiзнi види людськоi дiяльностi – вiд продажiв у комерцiйних органiзацiях до спорту найвищих досягнень – вимагають саме такого пiдходу. Крiм того, завдяки червонiй парадигмi кожен iз нас вiдчувае рiзноманiтнi сильнi емоцii, без яких наше життя було б прiсним.



Зелена парадигма мислення, що заперечуе цiннiсть попереднiх парадигм, ризикуе скотитися вниз: без червоного, синього, помаранчевого ми маемо у своему арсеналi лише фiолетовий.


Перш нiж рухатися далi, пропоную виконати невелику вправу – намалювати собi та заповнити нижчеподану табличку. Пiдказки ви знайдете наприкiнцi роздiлу.








Не пропускайте рядки в цiй таблицi! Кожна парадигма мислення, кожен рiвень повинен бути освоений i заповнений, адже вiн надае людинi важливих життевих навичок, без яких вона не зможе далi розвиватися. Нижче ми обговоримо, що трапляеться iз пропущеними рiвнями.

Ми свiдомо оцiнюемо тiльки першi шiсть парадигм мислення, адже, як показуе практика, дуже легко сплутати жовтий з помаранчевим, бiрюзовий iз зеленим. Завжди хочеться думати про себе краще (незважаючи на попередження, що парадигми не кращi i не гiршi, а бiльш чи менш адекватнi умовам життя), тому е схильнiсть не лише завищувати оцiнки вищих парадигм, але й занижувати оцiнки нижчих (наприклад, бувае, що фiолетовi прояви у собi та у тих, хто вам симпатичний, розглядаються як зеленi). Інша типова помилка – спрощення понять (наприклад, «фiолетовий – це магiя», але ж це дуже обмежений погляд). Найважливiша ознака другого порядку (жовтий i далi) – вiдсутнiсть прив’язаностi до всiх перших шести парадигм, рiвне розумiння iх i прийняття, усвiдомлення iх переваг i недолiкiв.



Кожна парадигма мислення надае людинi важливих життевих навичок, без яких вона не зможе далi розвиватися.


Тепер нам нескладно зрозумiти, що кожна парадигма мислення може бути присутня в нашiй свiдомостi у здоровiй i нездоровiй формi. Те, що ви вiдкидаете в данiй парадигмi мислення, в iнших може домiнувати (наприклад, у когось у фiолетовiй парадигмi домiнують не дружня теплота i прийняття близьких, а забобони та страхи). Однак те, що ви вважаете негативним, iншi можуть вважати позитивним. Як же позбавитися суб’ективностi сприйняття, як вiдрiзнити здоровi форми вiд нездорових? Простим критерiем тут може слугувати руйнiвнiсть подiбного мислення для себе i людей навколо (наприклад, багато хто знае, наскiльки руйнiвними можуть бути згаданi фiолетовi страхи i забобони). Інший приклад: упевненiсть у собi – це позитивна риса, але без мiри вона переходить в iгнорування об’ективноi реальностi, в «ламання свiту через колiно», у неприйняття iнших та агресивну поведiнку. Як говориться, у мiру все добре.

Познайомившись iз рiзними системами цiнностей, подумайте про тi, що керують вашим життям i вашими вчинками. Чи вiльно обранi вашi цiнностi, чи нав’язанi суспiльством, родиною, оточенням, рекламою? Чи продуманi вони, чи пережитi вами? Чи несуперечливi вони (чи немае непереборних протирiч мiж рiзними цiнностями)? Як i коли вони керують вашими дiями? Нарештi, чи готовi ви привселюдно оголосити вашi цiнностi?

Проста вправа дозволить вам глибше вiдчути розмаiття парадигм мислення. Оцiнiть вiдносну силу кожноi з парадигм мислення, ii вплив на вас i вашi вчинки за 10-бальною шкалою (1 означае мiнiмальний вплив, 10 – максимальний). Звiсно, ваша оцiнка буде суб’ективною – не переживайте iз цього приводу. Проставте вашi оцiнки у стовпчику «Я» (цифри можуть повторюватися, сума також неважлива – це лише вiдноснi оцiнки). Тепер зробiть те саме для вашого оточення – для 5–7 людей, з якими вам доводиться спiлкуватися найчастiше, щодня, з рiзних приводiв, приемних i не дуже. Оцiнки для вашого оточення впишiть у наступний стовпчик.








Зробили? Тепер впишiть у правий стовпчик рiзницю мiж оцiнкою для себе i свого оточення (рiзницю за модулем, або, що те саме, вiд бiльшого вiднiмiть менше). Подивiться уважно на отриманi значення. Це iндикатори того, що завдае вам бiль, що викликае у вас роздратування i неприйняття. Адже, погодьтесь, нам комфортно серед людей, якi нас розумiють, якi роздiляють iз нами спiльнi цiнностi, якi мислять так само, як i ми.

Тепер зробiть собi ще одну таку ж табличку. Перша табличка вiдображала ситуацiю «як е», день сьогоднiшнiй. Другу табличку вам потрiбно заповнити з позицii «як хочеться». Яким би вам хотiлося бути? Яких людей вам хотiлося б бачити навколо себе? Фактично, ви отримали цiлi для вашого особистiсного зростання i для змiни вашого оточення.

Звiсно, все це дуже суб’ективно. Ба бiльше, вашi оцiнки «тут i зараз», напевно, будуть значно вiдрiзнятися вiд результатiв того ж тесту за декiлька рокiв. Або ж уявiть собi, що ви заповнювали цi таблички певний час тому. Як змiнилися вашi оцiнки за цей час? Об’ективноi картини немае i не буде, це лише iнструмент для рефлексii, тобто мiркувань про себе. Але це дуже важливе i практичне заняття, необхiдне кожному.



Часто запитують, а де знайти тести, за допомогою яких можна було б визначити свiй профiль парадигм мислення. На жаль, це неможливо: опитування неминуче несе на собi вiдбиток особистостi укладача тесту (певною мiрою квантовий ефект). У зеленого психолога опитування буде складене таким чином, що всi респонденти можуть виявитися зеленими.


Для повноти картини повторимо, що парадигми мислення спiвiснують у свiдомостi однiеi людини, проявляючись по-рiзному в рiзних умовах (помаранчевий в офiсi легко замiщаеться синiм удома або червоним на стадiонi). Коли говорять про множиннiсть iнтелектiв людини (логiчний iнтелект, емоцiйний тощо), зазвичай мають на увазi рiзний ступiнь розвиненостi рiзних способiв мислення, рiзних потокiв або лiнiй розвитку. Кожен дослiдник по-своему виокремлюе основнi потоки, тому обмежимося прикладами. Окремими потоками розвиваються емоцiйне сприйняття, рацiональне сприйняття, моральнiсть, духовнiсть, сексуальнiсть, когнiтивнiсть, кiнестетика, самоiдентифiкацiя, а також логiчна, лiнгвiстична, комунiкативна, креативна компетентностi, сприйняття простору й часу, ставлення до смертi тощо. У кожного конкретного iндивiдуума вони розвиненi нерiвномiрно – отже, потоки е бiльш-менш незалежними «модулями» свiдомостi. Людина може бути досить розвиненою в одних потоках i вiдставати в iнших, а в якихось навiть застрягти на низьких рiвнях. От чому великi вченi та духовнi вчителi можуть виявитися в якихось сферах зовсiм нерозвиненими особистостями.



Зазначимо, що простий термiн «парадигма мислення», яким ми постiйно користуемося, може здатися не дуже вдалим з огляду на те, що мислення е лише одним iз потокiв.


Крiм того, рiзнi парадигми мислення утворюють вигадливi сумiшi та впливають одна на одну. Ми розглянемо тут лише одне цiкаве явище – мiмiкрiю, тобто наслiдування, пристосувальне копiювання. Якщо в суспiльствi популярна риторика, характерна для певноi парадигми мислення, то навiть люди, що мислять зовсiм iншим способом, будуть використовувати подiбнi слова, щоб заслужити суспiльне схвалення. Класичний приклад – «святошi», що виряджаються у синi шати i городять гори синiх слiв, а насправдi мають лише червонi прагнення. Інший приклад, характерний для нашого часу, – мiмiкрiя пiд зелений, вживання великоi кiлькостi слiв i виразiв з екологiчного, соцiально вiдповiдального i полiткоректного словника для створення певного iмiджу.



Чи вiльно обранi вашi цiнностi, чи нав’язанi суспiльством, родиною, оточенням, рекламою?




Мiмiкрiя – це не обов’язково свiдомий обман. Можна цiлком щиро симпатизувати певнiй системi цiнностей, але реально керуватися в життi зовсiм iншою. Зрештою, як говорилося вище, потоки розвитку досить незалежнi один вiд одного.


Наприкiнцi роздiлу, як обiцяно, – пiдказки до вправи. Звiсно, тут зазначена мала частина позитивних i негативних особливостей, напевно, ви придумали бiльше. Але якщо десь спiткнулися – ця пiдказка вам допоможе.









Механiка переходу


Розвиток людини може вiдбуватися (i найчастiше вiдбуваеться) у рамках фiксованоi парадигми мислення: набуття нових знань, навичок, умiнь, знайомство з новими фактами. Кен Вiлбер називае такий розвиток трансляцiею, на вiдмiну вiд трансформацii – змiни парадигми мислення, системи цiнностей, моделi свiту.

Вище ми вже задавалися питанням, що спонукае людину змiнювати фокус вiд однiеi парадигми мислення до iншоi, i давали на це питання вiдповiдь: два фактори – змiна умов життя та внутрiшнiй iмпульс до розвитку.



Новi парадигми наповнюються енергiею й емоцiями, дедалi частiше керуючи нашими вчинками, поки, нарештi, не починають домiнувати.


Парадигми мислення не дискретнi – процес переходу мiж ними складний i тривалий. К. Грейвз видiляе в типовому переходi чотири основних етапи:

– Альфа: етап стабiльностi. Свiт зрозумiлий i добре пояснений, його картина загалом несуперечлива, i хоча рiзнi потоки можуть перебувати на рiзних рiвнях (наприклад, стосунки в родинi – на синьому, а тим часом вiдносини з iншими людьми – на червоному), але здебiльшого вони синхроннi. У такому станi можна перебувати нескiнченно довго – змiн немае або вони iгноруються (все незрозумiле просто вiдкидаеться). Можливо, якесь бродiння вiдбуваеться в глибинi, але воно жодним чином не позначаеться на основних мотиваторах поведiнки. Однак рано чи пiзно умови змiнюються – або матерiальнi, або духовнi.



«У Багдадi все спокiйно! У Багдадi все спокiйно!» – монотонно кричав нiчний сторож. Нiхто не знав, що Ходжа Насреддiн уже з’явився в мiстi, щоб подарувати йому все що завгодно, крiм спокою.



Клер Грейвз розрiзняв вiдкритi, закритi та арештованi стани. Вiдкритий вiтае змiни; закритий iх боiться, вiн нездатний до розвитку, його позицiя – «Не хочу нiчого знати». На вiдмiну вiд нього, арештований розумiе необхiднiсть змiни картини свiту, але вдаеться до «вiдмазок»: «От з наступного понедiлка i почну». Власне, арештований стан якраз i призводить до того, що людина застрягае на раннiх стадiях i не рухаеться далi.


– Бета: етап напруги, сумнiвiв, туги, невизначеностi. Щось негаразд, але що саме? З картини свiту починають випадати окремi фрагменти, i далi iгнорувати це вже не можна. Потрiбно або принципово заплющити очi й повернутися в Альфу, або розплющити очi та потрапити в Гаму.



Пам’ятаете двi таблетки, з яких Нео, герой фiльму «Матриця», повинен був вибрати одну? Раз i назавжди зруйнувати свою картину свiту – або ж залишитися в нiй?


– Гама: етап когнiтивного дисонансу. Картина свiту розсипалася, «нiчого не працюе». Стрес, розчарування, розгубленiсть, депресiя. Незрозумiло, як жити далi.



Зiштовхуючись iз реальнiстю, на порядок складнiшою за власну картину свiту, людина схильна плакати або брутально лаятися.


– Дельта: етап прориву, iнсайту. Розрiзненi й дивнi фрагменти складаються в нову мозаiку, набагато привабливiшу за попередню. Духовний пiдйом, наповненiсть енергiею i бажанням влаштувати життя по-новому. Перехiд у нову Альфу, на бiльш високому рiвнi.



«Говорить автовiдповiдач. Абонент цiлком щасливий i не вiдповiдае на дзвiнки з минулого».



До речi, люди навколо вас зазвичай зовсiм не подiляють анi вашого дисонансу, анi вашого iнсайту. Це може спричинити жахливi конфлiкти. Знайдуться й такi, що сприйматимуть змiну способу вашого мислення майже як зраду.


– Наступна Альфа. Свiт знову зрозумiлий i вiдкритий.



Часто бувае, що людина не вiрить, як вона мислила ранiше, навiть якщо надати беззаперечнi докази. Кожна парадигма нездатна побачити й усвiдомити певнi речi, i коли перехiд до наступноi успiшно вiдбувся, то важко повiрити, що ранiше ти мiг цього не розумiти. Адже картина свiту настiльки повна й очевидна!







Як ми бачимо, розвиток iде поступово. Етап Альфа тривае роками, та й Бета може виявитися досить тривалим перiодом. У деяких випадках перехiд вiдбуваеться за лiченi днi й тижнi пiд впливом нових, ранiше недоступних зовнiшнiх умов або внутрiшнiх iмпульсiв. А часом новi парадигми проявляються повiльно, без рiзких стрибкiв. Ми вже говорили, що цi новi, поки недосяжнi для нас моделi мислення також живуть у нашiй свiдомостi та проявляються в незвичайнi моменти життя: наприклад, пiд час молитви, медитацii, естетичного споглядання, незвичайноi зустрiчi. При поступовому розвитку вiдбуваеться нiби повiльне змiщення фокуса: новi парадигми наповнюються енергiею й емоцiями, дедалi частiше керуючи нашими вчинками, поки, нарештi, не починають домiнувати. Те, що було нечастим тимчасовим пiковим станом, перетворюеться на постiйну структуру свiдомостi.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/valer-y-pekar/r-znobarvniy-menedzhment/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения